Премія Сахарова через 8 років вручена кубинським дисиденткам

Європейський парламент нагородив кубинську дисидентську організацію “Жінки в білому” премією Сахарова в 2005 році. Однак, отримати премію вони змогли лише зараз – 8 років потому.

До цього часу уряд Куби забороняв представникам організації залишати острів свободи.

Рух народився спонтанно в 2003 році, після репресій, що увійшли в історію Куби, як “чорна весна”. Тоді 75 артистів, журналістів, лікарів були засуджені до ув‘язненння на термін від 15 до 28 років за замах проти безпеки держави.

Жінки засуджених почали збиратися щонеділі в церкві Святої Маргарити неподалік від Гавани. Одягнуті в біле, вони молились за свободу своїх рідних.

Коли рух набрав сили, він став проводити мирні протести на вулицях кубинської столиці.

Під час цих акцій жінки вимагали свободи та право бути почутими. Рух “Жінки в білому” існує і сьогодні, оскільки не всі засуджені отримали свободу. З представницею руху зустрілася журналіст телеканлу “Євроньюз” Сара Бланко.

Євроньюз:

Берта Солер – одна із засновниць руху. Вона прибула до Брюсселя, щоб зрештою отримати премію Сахарова. Вітаємо.

Берта Солер:

Дякую. Ми тут. Мрія стала реальністю. Ми ніколи не втрачали віри у можливість потрапити до Брюсселя.

Євроньюз:

Яка зараз ситуація на Кубі? Щось змінилося за ці 8 років, і ви змогли приїхати. Відбулася міграційна реформа, яка скасувала потребу дозволів на виїзд. Чи це допомогло вам опинитися тут?

Берта Солер:

На Кубі немає ні міграційної, ні економічної реформ.

На Кубі є лише невеличкі реформи, косметичні зміни. І це лише для того, щоб покращити імідж кубинської влади, щоб у світі вважали, що на Кубі є зміни, є відкртиість, є реформи. Якщо ми змогли приїхати сюди, то лише завдяки міжнародному політичному тиску. Кубинський уряд – це той самий пес, але з іншим нашийником. І всі ті самі вимоги, які існували раніше щодо виїзду за межі країни, вони збереглися. Тільки тепер вони більш приховані від світу.

Євроньюз:

Режим звільнив багатьох в‘язнів в 2010 та в 2011 році. Скільки ще залишилося за гратами, і які там умови?

Берта Солер:

На цей момент на Кубі залишилось 15 колишніх в‘язнів з тієї групи в 75 осіб. Вони на свободі, однак їхні вироки не скасовано, і їх можуть знову посадити в будь-який момент. Іван Ернандес Карільйо, а також Хосе Даніел Феррер і Анхел Мойа, мій чоловік, були серед тих звільнених, хто просив про отримання паспортів, і кому кубинський уряд відмовив в цьому, оскільки їхні вироки не були скасовані.

Є сотні політичних в‘язнів. Ми не маємо чітких цифр, однак їх — сотні. На сьогодні одна з “Жінок в білому” – Соня Ґарро – у в‘язниці вже понад півтора року. І це при тому, що вона та її чоловік, також ув‘язнений, мають доньку, якій менше шістнадцяти років. В‘язні зараз живуть в жахливих умовах. Вони сидять разом з насильниками, вбивцями, торговцями наркотиками. Їх годують їжею, яка годиться лише для свиней.

Євроньюз:

Чи підтримує вас населення відкрито?

Берта Солер:

Ви маєте пам‘ятати, що режим Кастро з одного боку, є єдиним роботодавцем на Кубі, а з іншого, – понад 50 років він підтримує терор на Кубі. Але зараз, народ поступово починає підтримувати нас. Вони висловлюються на вулицях, на ринках, в автобусах. Це все відбувається анонімно, але вони підтримують нас. Вони попереджають нас, коли бачать, що за нами стежать. І ми зараз вже можемо досить часто покладатися на людей.

Євроньюз:

На вас зараз спрямована велика увага. Про що ви можете попросити міжнародну спільноту?

Берта Солер:

Ми просимо міжнародну спільноту бути жорсткими з режимом. Щоб всюди — в Женеві, в ООН, де б це не було, лідери вільних країн завжди вказували пальцем на кубинський режим, завжди погрожували йому ізоляцією за порушення прав людини, жорстокість проти населення Куби. Це дійсно важливо. І ми також просимо про спільну позицію.

Євроньюз:

З нами була Берта Солер – одна із засновниць руху “Жінки в білому”. Дякуємо, і до зустрічі.

Берта Солер:

Дякую. До побачення.