Ініціатор # ЯНеБоюсьСказать: Цей флешмоб став лакмусовим папірцем

Тисячі жінок не побоялися розповісти в Мережі про випадки насильства над собою. DW запитала у організатора флешмобу # ЯНеБоюсьСказать Насті Мельниченко про те, що змінилося після акції.

Активістка і глава української громадської організації Studena Настя Мельниченко вже давно займається гендерними питаннями та захистом прав жінок. В інтерв'ю DW вона розповіла, як виникла ідея проведення флешмобу # ЯНеБоюсьСказать, і що змінилося в українському суспільстві після цієї акції.

Deutsche Welle: Ваш пост під хештегом # ЯНеБоюсьСказаті з'явився в Мережі 5 липня. З тих пір багато жінок і навіть чоловіки поділилися власними історіями про скоєний над ними насильство. Чого вдалося досягти за допомогою цього флешмобу?

Настя Мельниченко: Результатом акції є те, що в суспільстві знову заговорили про ратифікації Стамбульської конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству над жінками та домашнього насильства і боротьбу з цими явищами. - Ред.).

Одного з юристів нашої громадської організації Studena, яка, зокрема, займається реабілітацією ветеранів АТО, запросили до робочої групи, щоб він допоміг розробити механізми ратифікації конвенції. Питання ратифікації розглядається вже 5 років. Але прискорення в розгляді немає, тому що виникає враження, що немає такої проблеми. А ця акція показала, що проблема є і що вона вимагає негайних дій.

Крім того, після акції з'явилося багато ініціатив на цю тему, яких я раніше не бачила, наприклад, Playback Theater, коли люди програють ці історії, запускаються фото- і відеопроекти на цю тематику. Були створені різні групи в Facebook, де люди діляться своїми історіями, в тому числі і анонімно. Мене додали в одну із закритих груп, якщо не помиляюся, кубинську, де на іспанською мовою також діляться своїми історіями. На якомусь етапі я відпустила цю акцію, зрозумівши, що не можна нести відповідальність за все, що відбувається - вона вже почала жити своїм життям.

- А у вашому житті ця акція щось змінила?

- Я була дуже здивована масштабом акції. Нещодавно я відкрила приховані повідомлення в Facebook і знайшла там вітання з Куби, з Малайзії. З Малайзії навіть прислали статтю про цю акцію, чому я була дуже здивована. Також в Іспанії знають про цю акцію. Зазвичай, коли говорять про цю акцію, то чомусь мають на увазі саме російсько-український флешмоб. Мені це незрозуміло і неприємно, тому що багато хто мені вже заявили, що я - "рука Кремля". На цьому грунті у мене навіть зіпсувалися відносини з родичами, які теж вирішили, що я є "агентом Кремля".

- А чому, на вашу думку, акцію почали називати саме російсько-української?

- Тому що російська преса - хоч я їй і не давала коментарів - все перекрутила на свій манер. Наприклад, одна з російських газет, якій я взагалі не давала коментарів, опублікувала мою фотографію і під нею помістила коментарі російських експертів. Але психологічно люди сприймали це так, ніби це я висловлюю таку думку: ніби між Росією і Україною війна, але ця акція об'єднала наші країни. За цей меседж вхопилися багато політтехнологи, і він пройшов через багато статей і передач. Я не маю нічого проти росіянок і виступаю проти насильства над будь-якими жінками, але я проти приписування мені чужих слів.

- Чи намагалися ви підрахувати, скільки людей взяли участь в акції?

- За моїми підрахунками, кілька тисяч. У пресі часто пишуть про декілька сотень, але насправді цифра набагато більше. Оскільки мені приходять повідомлення з Аргентини, з Куби, з Іспанії, Швеції та інших європейських країн, то я розумію, що це дуже широкомасштабна акція.

- Чи зверталися до вас автори інших постів? Можливо, пропонували виступити з будь-якої ініціативою?

- До мене зверталися, зокрема, жінки з Казахстану, які вирішили робити подібну акцію. Вони пропонували приєднатися до оргкомітету. В принципі, було багато звернень. Але я емоційно відгородила себе, навіть поїхала туди, де немає мобільного зв'язку, щоб не приймати в цьому участь - було важко психологічно знову переживати це.

Через деякий час, коли все вляжеться, ми, безумовно, будемо щось робити. З дівчатами з Studena ми вже збиралися на стратегічну зустріч організації і говорили про необхідність створити такий центр, який би надавав не тільки притулок, але й психологічну, юридичну допомогу жертвам насильства, а також допомагав їм відновити соціальні зв'язки.

- Деякі люди в соцмережах запропонували відповісти жінкам дзеркальним флешмобом з хештегом? # БабаДінамо, назвавши акцію "антімужіцкой". Чи намагалися ви переконати когось із них?

- Ця акція стала лакмусовим папірцем, який показав - хто є хто. Я брала участь в подібній дискусії і намагалася переконати людей лише двічі. Перший раз, коли один з відомих українських блогерів звинуватив мене в тому, що за цю акцію мені заплатив Кремль. Я намагалася пояснити, що в цьому немає ніякого сенсу, але зрозуміла, що дискусію не має сенсу продовжувати.

Вдруге я вступила в діалог ще з одним чоловіком. Він намагався довести мою неправоту в тому, що я намагаюся розповідати хлопчикам про насильство, про необхідність захищати свої кордони. Але через деякий час цей чоловік написав пост з публічним вибаченням в тому, що насміхався над цією акцією: він дізнався, що у шестирічної дитини його найкращого друга теж був подібний випадок - з аніматором. Це його шокувало.