Фермер із мальовничого села Балаклея, що на Смілянщині, Катерина Артеменко - справжня «залізна» леді. Вона успішна і самодостатня. Однак чи легко залишатися щомиті сильною жінкою, котра не має права на ані найменшу слабкість? Чого коштує ця незворушна впевненість у собі? Як стверджує Катерина Федорівна, секрет її успішності простий: вона звикла покладатися тільки на себе і вірити лише у власні сили та свою родину.
Автор: Смеляночка
МІНІ-ДОСЬЄ:
Артеменко Катерина Федорівна
Діяльність: засновниця та керівник фермерського господарства «Ранок» у селі Балаклея Смілянського району, голова Асоціації фермерів Смілянщини.
Освіта: Чигиринський технікум бухгалтерського обліку
Сімейний стан: одружена, має сина та доньку.
Не пробачає людям: зради та підлості
Поважає: щирість та відвертість
Головне у житті: родина
Фермер із мальовничого села Балаклея, що на Смілянщині, Катерина Артеменко - справжня «залізна» леді. Вона успішна і самодостатня. Однак чи легко залишатися щомиті сильною жінкою, котра не має права на ані найменшу слабкість? Чого коштує ця незворушна впевненість у собі? Як стверджує Катерина Федорівна, секрет її успішності простий: вона звикла покладатися тільки на себе і вірити лише у власні сили та свою родину.
ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ
До того, як вона зважилася розпочати свою справу, життя Катерини Федорівни було звичайним і розміреним. Все як у всіх: дім, родина, робота. Разом з чоловіком Василем виховували сина та доньку, працювали у колгоспі і ні про що захмарне навіть не мріяли… Однак переломні 90-ті роки змінили багато, внесли свої корективи і показали, що тільки сама людина - творець своєї долі. Якщо склав руки і не шукаєш виходу із кризи, нічого не зміниться. А коли ти намагаєшся щосили підвестися і випростатися, гордо піднявши голову, тоді ти і справді - переможець. Долаючи свої власні страхи та невпевненість, ми змінюємося, набуваємо нового змісту, ми стаємо іншими…
Для Катерини Федорівни та її родини знаковим став 1993 рік, коли прийнявши важливе рішення, майже несвідомо зважилася на непростий крок.
Той ранок був звичайним, нічим не схожим на інші. Вона приїхала до управління сільського господарства і продовольства у звичних бухгалтерських справах. Аж тут її викликає сам начальник управління - Юрій Маловічко. Катерина Федорівна здивувалася: чому б це? На її роботу з боку керівництва нарікань ніколи не було. Що ж могло трапитися?
Вона здивовано дивилася на поважну статуру Юрія Павловича і чекала.
Витримавши коротку паузу, він мовив:
- Нині всю Україну захопив фермерський рух. І вже у всіх районах Черкащини є жінки-фермери, а в нашому немає.
«Ну немає, то й немає, - подумала Катерина Федорівна. - А до чого тут я?»
- Кращої кандидатури, ніж ви, я не бачу, - продовжив начальник сільгоспуправління. - Тож бути вам, Катерино Федорівно, першою жінкою-фермером на нашій славні Смілянській землі.
На мить перехопило подих. Її не запитували: хоче вона того, чи не хоче. Просто поставили перед фактом і все.
-Добре, - не довго думаючи відповіла жінка.
ПЕРШИМ БУТИ НЕПРОСТО
Так легко погодилася, бо навіть не уявляла, що то таке - фермерство. Чоловік новину сприйняв спокійно, мовляв, будемо трудитися на землі. Що тут такого неймовірного? Звичайна собі робота - як сотні інших. Захоплені новою справою та новими перспективами, подружжя Артеменків з головою поринуло у фермерство. Однак легко може бути лише на словах, а от на практиці - то вже зовсім інша річ. І вони дуже скоро у цьому переконалися…
Новостворене фермерське господарство «Ранок» починало свою історію з чистого аркушу, адже у його засновників не було за спиною ані шалених статків, ані жодної одиниці техніки.
Якщо у 90-му році держава надавала великі кредити з низькими процентними ставками на розвиток власного господарства, то вже через три роки такого не було. Тоді Катерина Федорівна і вирішила, що вони з чоловіком будуть сподіватися тільки на себе, на свої власні кошти.
У перший рік із земель запасу та резерву їхньому господарству сільська рада виділила 35 гектарів землі, на якій вони посіяли ячмінь. Техніку, звісно, наймали, але обробляли ріллю та сіяли самостійно. Зібравши урожай, купили свій перший трактор «ЮМЗ-6».
На другий рік посіяли пшеницю і на кошти, виручені за врожай, купили дві вантажні машини. А на третій рік одну вантажівку поміняли з доплатою на комбайн «Нива».
СІМЕЙНА СПРАВА
Загалом намагалися обходитися без боргів: що змолотили - на те й розраховували, ці кошти вкладали у розвиток свого господарства. Трохи погосподарювавши, придбали трактор МТЗ, ЗІЛ, всю причіпну техніку, а через Укрдержлізинг взяли сівалку.
На сьогодні фермерське господарство «Ранок» повністю укомплектоване всією необхідною технікою, про яку дбає сильна половина родини: чоловік Василь, син Віталій та зять Костянтин.
Фермерство для Артеменків стало сімейною справою, до якої поступово приєдналися дорослі діти зі своїми родинами. І це, мабуть, важлива складова успіху. Хоча Катерина Федорівна вже 20 років поспіль залишається головою господарства та генератором усіх ідей, їй надзвичайно важлива думка усієї родини. Адже у них - одна мета, одна справа, одна сім’я, спільні плани, бачення та очікування результатів. Дружні та завзяті, вони стали для неї могутньою підтримкою.
Катерина Федорівна пишається своїми дітьми. А на зятя й невістку, як вона стверджує, взагалі неймовірно пощастило. Адже Костянтин -майстер на всі руки, а Наталія – талановитий кулінар, яка постійно радує смачними шедеврами усю родину. Що вже казати про трьох чудових онуків: Сашу, Вадима і маленьку принцесу Анютку! Це бабусина радість та надія, поряд із ними ця сильна жінка може побути справжньою: трохи дивакуватою, кумедною і безмежно щасливою…
-А загалом, важливо у будь-якій ситуації не забувати, що ти ЖІНКА, - говорить Катерина Федорівна.
І їй чудово вдається поєднувати ці дві непрості ролі. Вона залишається стильною та красивою, стежить за модою, готує смачні страви для родини, зокрема улюблену усіма курку з грибами у сметанному соусі і залишається безмежною загадкою для власного чоловіка.
Рік за роком «Ранок» розвивався, міцнів, поставала необхідність у нових гектарах ріллі. Аби розширити земельні площі, Артеменки взяли частину паїв своїх родичів, батьків зятя... А потім і односельці передали у користування фермерів свої паї. Тож на сьогодні у їхньому розпорядженні - 175 гектарів ріллі. І на всій цій великій площі вони господарюють самі, без сторонньої допомоги.
- Не бачу нічого дивного чи надприроднього у цьому, - ділиться думками Катерина Федорівна, - у нас кожен знає свою ділянку роботи і працює не зважаючи ні на що. Головне у кожній справі - дисципліна і конкретне визначення обов’язків. Ми так живемо не один рік і знаєте, ця схема спрацьовує.
ПРАЦЮЮТЬ НА РЕЗУЛЬТАТ
Кожний ранок у родині Артеменків починається питанням: «Мамо, що сьогодні будемо робити?» І Катерина Федорівна, як мудрий керівник, ставить перед кожним членом родини щоденні завдання, котрі за будь-яких обставин потрібно виконати.
Ще від початку заснування фермерського господарства Катерина Федорівна визначилася з напрямком, і обрала рослинництво, зокрема посів зернових і технічних культур - пшениці, ячменю, сої.
Ніколи не займалася кукурудзою, однак стверджує, що ця культура для неї цікава. А от соняшник була змушена посіяти кілька разів, коли у розмірені плани втрутилася природа: озимина не витримала кількаденних весняних заморозків і перетворилася на…сіно. Тоді вперше за багато років господарювання Катерина Федорівна була змушена взяти кредит у банку на закупівлю посівного матеріалу соняшника. Незважаючи на ці складнощі, фермери вчасно «відсіялися», однак лише за два роки змогли погасити кредит. Тож для них кожна нова перемога - це титанічні зусилля, щоденна праця, від якої залежить кінцевий результат.
За час господарювання уся родина навчилася агрономічних примудростей. «Ми вже всі у родині агрономами стали, -посміхається жінка-фермер».
Катерина Федорівна постійно буває на курсах, семінарах, нарадах, які допомагають фермерам у їхній повсякденній праці. Переймати досвід по вирощуванню сої їздила на Кіровоградщину у фермерське господарство «Моніч».
Отримати високий врожай для фермера - це вже справа честі. Адже земля не пробачає недбальства та байдужості, - переконана героїня розповіді, - вона любить працьовитих та наполегливих, котрі не шкодуючи, віддають їй свої сили, вкладають кошти.
Катерина Федорівна з трепетом ставиться до кожної посівної кампанії, намагається вкласти у неї по-максимуму. І хоч часу на ліричні відступи зовсім немає, вона все ж таки уміє знаходити мить і помилуватися смарагдовим полем на весні та розкішним золотом стиглих ланів, бо це - її праця, яка дарує натхнення. А земля відчуває цю любов і віддячує щедрими врожаями. Якщо не стається ніяких «форс-мажорів», у господарстві збирають по 60-67 центнерів з гектара озимої пшениці, по 40 цнт/га ячменю та по 30 цнг/га сої.
Із продажем вирощеної продукції нині проблем немає. Сьогодні вже не фермери шукають ринок збуту, а навпаки. Однак, цінова політика дуже гнучка, тож потрібно тримати «ніс за вітром» і розглядати кілька пропозицій, шукаючи вигіднішу.
ВИПРОБУВАННЯ ПРИРОДОЮ
За два десятиліття фермерування невирішених проблем у господарства не було. Усі нагальні питання Катерина Федорівна звикла вирішувати одразу, не відкладаючи на потім. Однак ця осінь примусила її не на жарт похвилюватися… Місяць затяжних дощів не дозволяв вийти в поле, на якому стояла незібрана соя. А в коморі лежав придбаний на 65 тисяч гривень посівний матеріал озимої пшениці та ячменю…
То був справжній відчай і зарадити цій ситуації нічого не могло. Залишалося чекати. І ось тільки визирнуло із-за хмар сонечко, техніка вийшла в поле і вже до Покрови родина Артеменків зібрала сою, і приготувала ріллю під новий врожай, і посіяла зернові. Полегшено зітхнули всі, а надто Катерина Федорівна, яка не дозволяла собі впадати у відчай при рідних, підбадьорювала, що вони впораються із труднощами, головне - вірити у краще і налаштовуватися на позитив. Це її переконлива позиція - не піддаватися обставинам і проблемам. Так живе вона сама і вчить усіх, хто поряд - бути оптимістами і знати, якщо доля підкидає випробування, то потім обов’язково подарує винагороду.
Тетяна БАНТИШ
3 липня 2026 р.
Сьогодні словосполучення «гендерна рівність» звучить у медіа, на конференціях, у державних програмах і громадських дискусіях. Ми можемо сперечатися про темпи змін, говорити про нові виклики чи недосконалість рішень, але навряд чи когось здивує сама розмова про рівні права та можливості жінок і чоловіків. Але 20 років тому все було зовсім інакше!
1 липня 2026 р.
Повномасштабне вторгенення суттєво вплинуло на життя українських громад. Поряд із безпековими викликами загострилися проблеми психологічного благополуччя та гендерно зумовленого насильства, особливо у сільських і віддалених населених пунктах, де доступ до підтримки часто обмежений.
30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».
