3,5 млн українських дітей – соціальні сироти

У Львові під час круглого столу «Дитина українського мігранта: виклики та перспективи» у Міжнародному інституті освіти, культури та зв’язків з діаспорою акцентували на шляхах розв’язання сучасної української проблеми – соціального сирітства, спричиненого трудовою еміграцією.

Так, директор МІОК Ірина Ключковська повідомила, що впродовж 2008-2010 року за підтримки МБФ «Open Ukraine» провів в Україні серію експертних круглих столів на тему «Новітня еміграція: проблеми соціального і національного сирітства», результатом чого стало видання збірника праць, що актуалізує різні рівні цієї проблеми та подає шляхи її вирішення.

Так, у своїй статті Наталія Коніщева пише: «За офіційними оцінками трудові мігранти з України складають 4,5 млн осіб, за неофіційними – від 7 до 10 млн осіб. Кожен четвертий громадянин України працездатного віку працює за кордоном. За даними опитування, проведеного кілька років тому, серед так званих українських заробітчан 9 із 10 мають дітей. Кожною 4-ою дитиною вдома опікується тільки батько. У кожної 6-ї дитини за кордоном обоє батьків, тому її доглядають бабуся або дідусь. 2 з 10 заробітчан залишили своїх дітей на близьких родичів, 1-го з 10, як кажуть, «на Бога». За оцінкою фахівців, зараз в Україні понад 3,5 млн дітей стали соціальними сиротами».

Марія Швед пояснює: «Соціальне сирітство – соціальне явище, зумовлене ухилянням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітньої дитини».

Вона зазначає, що соціальне сирітство приводить до зміни світогляду дітей, підміни цінностей. Зокрема змінюється роль матері, відходить сприйняття її як берегині роду, і формується споживацьке ставлення до неї; закріплюється прагматичний підхід у житті дітей - за лозунгом «все і зразу, не докладаючи зусиль»; замінюється поняття «фах здобувається тяжкою працею над собою» на поняття «фах можна купити, не докладаючи зусиль».

Ольга Лисенко пише: «Залежно від віку дитини, тривала відсутність контакту з батьками впливає на ті чи інші аспекти її розвитку: емоційного, інтелектуального, особистісного, морального. Відомо, що завжди цей вплив є травматичний, особливо коли відсутність батьків не компенсується іншими стосунками. Зокрема у маленьких дітей це породжує емоційну загальмованість, розвиток порушень прив’язаності, загальну затримку розвитку. У підлітків – проблеми ідентичності, протесту, агресивної поведінкуи, потягу до штучних компенсаторних задоволень: алкоголю, наркотиків».

За її інформацією, віддаленим психологічним наслідком соціального сирітства може бути формування травмованої особистості. Така особистість не може будувати задовільні стосунки з іншими, важко адаптується у суспільстві, схильна до депресій та інших невротичних порушень, і що особливо прикро – схильна створювати свою сім’ї за такою ж моделлю, як і її батьки, бо не має страху залишити свою дитину напризволяще.

Крайніми соціальними проявами соціального сирітства є дитячі залежності від тютюнопаління, алкоголю, наркотиків, дитяча злочинність та проституція.

Дослідники наголошують, що подолання цього явища – справа державної ваги. Не достатньо запровадження підтримуючих соціальних, психологічних факультативів для таких дітей у школах, необхідно змінювати міграційну політику держави. Україна має визнати заробітчан, повернутися до них обличчям та започаткувати реально діючі програми, скеровані на повернення їх до України. Лише за таких умов українські батьки більше не будуть масово приносити виховання дітей у жертву матеріальному благополуччю.