У більшості країн третя неділя червня є святом батьків. Цього року свято припало на 19 червня, і саме в цей день у м. Миколаєві пройшла акція під назвою «Тест на батьківство».
Автор: Громадський простір
У більшості країн третя неділя червня є святом батьків. Цього року свято припало на 19 червня, і саме в цей день у м. Миколаєві пройшла акція під назвою «Тест на батьківство».
Акція відбулася в рамках інформаційної браслетної кампанії «Залишайся людиною» за підтримки проекту «Права жінок і дітей в Україні - комунікаційний компонент», один з компонентів програми Європейського Союзу по захисту прав дітей та жінок в Україну. Мета цього заходу була не тільки з'ясувати, на скільки татусі міста вірні своєму батьківському обов'язку, а й змусити самих чоловіків задуматися і проаналізувати себе як батька сімейства.
Під час заходу волонтери БФ «Жіноча перспектива» опитали 500 батьків Миколаєва. Анкетуючи, вони також вітали всіх пап з їх батьківським днем, а також закликали чоловіків бути більш терплячими і людяними по відношенню до своїх дітей і дружин, вирішуючи конфлікти без насильства між близькими людьми. Практично всі респонденти охоче йшли на контакт, і на знак особистої підтримки кампанії проти насильства над жінками та дітьми надягали рожевий браслет з написом «Залишайся людиною», що публічно задекларували своє неприйняття насильства та підтримку його жертв.
Але, не дивлячись на активну підтримку ненасильницької поведінки, результати анкетування все ж показали, що тільки 39% опитаних категорично не дотримуються поглядів, що побиття ніколи ще не шкодило дитині, решта - 61% вважають, що бити дитину іноді корисно, і тим більше необхідно, якщо є за що. При цьому дослідження також показало, що більшість батьків не в змозі зберігати спокій, коли їхня дитина злиться - таких аж 64%. Така ж ситуація і з нервовими зривами на дітях, після важкого трудового дня: 13% зриваються на дітях систематично і 30% - іноді не в змозі тримати себе в руках. Засмучує так само той факт, що 48% татусів Миколаєва взагалі не читають книги про виховання і виховують своїх дітей інтуїтивно.
Але все ж, потрібно віддати належне нашим татам за те, що 80% з них щодня приділяють дитині більше півтора години на день, 68% - можуть відірватися від термінової роботи або цікавої передачі, якщо їх дитина просить допомоги чи поради, і майже половина вважає , що батьківський обов'язок - це в першу чергу виховання, і тільки потім навчання і забезпечення дитини. Більше половини - 53% віддають собі звіт, що погана поведінка дитини - це можливо результат неправильного виховання, і лише 13% батьків не в змозі визнати свою провину і вибачитися перед дитиною, якщо її не справедливо покарали, підозрювали або позбавили задоволення.
Підбивши підсумки, потрібно сказати, що татусі Миколаєва розуміють важливість своєї участі в процесі виховання дітей і готові брати на себе відповідальність і основні ролі, але процес руху від тоталітарної до партнерської схеми відбувається дуже повільно і невпевнено.

13 жовтня 2026 р.
Коли навколо небезпечно й звичне життя постійно переривають повітряні тривоги, дітям особливо потрібні місця, де можна видихнути, побути собою, помріяти й відчути підтримку. Саме тому команда Запорізького хабу проєкту «Допомога, відновлення, відбудова для дітей та України, про яку вони мріють. Частина IV» приходить туди, де їм зручно зустрічатися: до гімназії, спортивної школи та сільських осередків творчості.

12 жовтня 2026 р.
Фахівці, які щодня працюють із людьми, що пережили окупацію, переміщення, втрату дому та інші травматичні події, добре знають, як важливо бути поруч із тими, хто потребує допомоги. Але хто подбає про самого фахівця, який переживає десятки чужих болючих травм? Саме про це говорили під час дводенного тренінгу «Турбота фахівців про себе. Професійне вигорання та вторинна травма», який відбувся у межах проєкту «Підтримка без бар’єрів», який Жіночий консорціум України реалізує за фінансування Ради Європи.

8 жовтня 2026 р.
Дитинство на Сумщині сьогодні важко назвати безтурботним. Повітряні тривоги, вибухи, постійна небезпека – усе це стає частиною щоденності, у якій діти мають не лише вчитися, гратися й дружити, а й якось давати раду страху, злості, суму та напруженню.