На початку лютого в Україні запрацювала урядова лінія з протидії домашньому насильству. За коротким номером 1547 цілодобово можуть звернутися всі, хто стикається з домашнім насильством щодо себе або своїх близьких.
Автор: Новое время
На початку лютого в Україні запрацювала урядова лінія з протидії домашньому насильству. За коротким номером 1547 цілодобово можуть звернутися всі, хто стикається з домашнім насильством щодо себе або своїх близьких.
Запуск гарячої лінії став черговим кроком державної програми з боротьби з домашнім насильством поряд з ухваленням закону № 5294 в січні 2019-го і створенням групи спеціального реагування Національної поліції Поліна.
До боротьби з насильством приєдналася й перша леді України Олена Зеленська. Виступаючи на Міжнародному форумі Україна на шляху до подолання домашнього і гендерно зумовленого насильства, Зеленська навела як приклад історію з американського міста Орегон, штат Огайо. Там у листопаді 2019-го жінка зателефонувала на 911 і прикинулася, що замовляє піцу, щоб повідомити про домашнє насильство: вітчим регулярно бив її матір.
«Це те, про що „незручно“ говорити. Побиття, страхи, сором не виносять на публіку. Однак жертвою в таких ситуаціях ніколи не буває одна людина. Це завжди катастрофа для всієї родини», — зазначила Зеленська і додала, що люди, які стикаються з домашнім насильством в Україні, можуть розраховувати на її допомогу.
Масштаби проблеми
За даними ООН, приблизно 90% постраждалих від домашнього насильства в Україні — це жінки. Саме тому часто в контексті цієї теми використовують термін гендерно зумовлене насильство. Чоловіки теж можуть страждати від домашнього насильства, але це трапляється не так часто, як з жінками.
Під насильством варто розуміти не тільки побиття або зґвалтування. Це економічне насильство, тобто, фінансовий контроль і обмеження, а також — психологічне насильство: тиск, погрози, приниження, залякування і маніпуляції.
За своє життя фізичне або сексуальне насильство хоча б раз переживала кожна четверта українка віком 15−49 років. Вголос про свою проблему наважується розповісти тільки одна з трьох жінок.
«Одна з головних проблем — це толерування насильства на соціально-культурному рівні. Переконання, що домашнє насильство — це „нормально“, тому що так було з нашими мамами, бабусями. Це невидиме страждання: передусім емоційне і психологічне, а не тільки фізичне», — каже амбасадорка Канади в Україні Лариса Галадза, яка також виступила на Форумі. Кампанію з протидії домашньому насильству разом з Канадою підтримують також уряди Великої Британії та Естонії.
Тільки за перший тиждень роботи урядової гарячої лінії, за даними Міністерства соцполітики, на неї надійшло вже 1256 звернень. Для порівняння, за весь 2018 рік в Україні зафіксували 110 тис. 687 скарг на домашнє насильство, що на 13% більше, ніж в 2017-му — тоді йшлося про 96 тис. 245 скарг, повідомляють в ООН із посиланням на Мінсоцполітики.
Що робить уряд
1 січня 2020 року набув чинності закон Про соціальні послуги. Його було ухвалено ще в листопаді минулого року, він регламентує надання соціальних послуг людям, які перебувають у складних життєвих обставинах. Зокрема, і тим, хто зіткнувся з домашнім насильством і насильством за ознакою статі.
«Соціальні послуги — дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім'ї можуть надаватися одна або одночасно кілька соціальних послуг», — зазначено в законі.
Людям, які зіткнулися з домашнім насильством, повинні надавати такі послуги: консультування та соціальний супровід, екстрене кризове втручання, надання притулку, допомога в соціальній адаптації та психологічна реабілітація.
Окремі послуги надає і Міністерство юстиції. З 2013 року в Україні запрацювала система безоплатної правової допомоги різним категоріям населення, зокрема — постраждалим від домашнього насильства. У 2018-му запустили безоплатну вторинну правову допомогу: представлення інтересів потерпілих у судах, складання процесуальних документів та низка інших послуг.
Однак на цей момент по спеціалізовану правову допомогу звернулися всього трохи більше 1 тис. осіб, каже в.о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги Олександр Баранов. Вся річ у тім, що люди просто не знають про свої права і про послуги, якими можуть скористатися. Щоб виправити ситуацію, у грудні 2019-го Мін'юст запустив ініціативу «Сімейні радники». Це спеціально навчені люди, які працюватимуть з громадами. Їхня основна мета — інформувати населення про те, на чию допомогу можна розраховувати, якщо ви зіткнулися з домашнім насильством.
За статистикою, озвученою Мін'юстом, з 1 млн постраждалих від домашнього насильства на лінію 102 звертається лише 100 тис. осіб. 90% постраждалих просто мовчать і не говорять про цю проблему, тобто не захищають своїх прав.
Що робить поліція
У 2017-му Національна поліція України презентувала пілотний проект — бригади швидкого реагування ПОЛІНА. У фокусі їхньої роботи — реагування на випадки домашнього насильства. Спочатку проект ПОЛІНА запустили у Сєверодонецьку на Луганщині, у Малиновському районі Одеси і Дарницькому районі Києва. Тоді за 4 місяці в підрозділи ПОЛІНИ надійшло понад 1,4 тис. звернень.
Нині поліцейська мережа ПОЛІНА працює у всіх обласних центрах України, а також у містах Краматорськ, Біла Церква і Бердянськ. Загалом — 45 бригад швидкого реагування. В цілому ж, за 2019 рік у Національну поліцію надійшло 142 тис. повідомлень про домашнє насильство, за фактом такого правопорушення склали 173 протоколи.
Що стосується сільської місцевості, там боротьбою з домашнім насильством займаються офіцери громад — шерифи, які обслуговують одразу кілька населених пунктів в об'єднаних територіальних громадах.
За минулий рік поліцейські в Україні також видали понад 16 тис. термінових заборонних приписів — їх видача регламентує закон про протидію домашньому насильству. Таке розпорядження зобов’язує насильника в терміновому порядку покинути місце проживання постраждалої особи і дає заборону перебування на одній території з потерпілою особою і контактування з нею протягом десяти днів.
«З 16 тис. термінових заборонних приписів було порушено тільки 500. Це означає, що механізм все-таки діє», — зазначив Сергій Альошкін, керівник управління дільничних офіцерів поліції Департаменту превентивної діяльності Нацполіції.
Після того як в Україні запрацював закон про боротьбу з домашнім насильством, кількість звернень до поліції за фактом такого правопорушення збільшилася на 25%, додав Альошкін під час форуму Україна на шляху до подолання домашнього і гендерно зумовленого насильства. Це свідчить не про те, що насильства стало більше, а, швидше, про те, що проблема дійсно стає видимою.
Інший схожий документ — обмежувальний припис. Він видається рішенням суду за фактом заяви постраждалої особи або її представника не пізніше ніж через 72 години після подачі такої заяви.
Цей припис передбачає для насильника заборону на спілкування з потерпілою особою особисто, по телефону або письмово, перебування на одній території з потерпілим і заборону переслідування заявника. Термін дії цього розпорядження — до шести місяців.
Однак сама по собі наявність таких приписів не є стовідсотковим розв’язанням проблеми. Адже нерідко штрафи за порушення закону про протидію домашньому насильству оплачують жінки — дружини або співмешканки порушників закону. Тобто, самі постраждалі. А через десять днів, після закінчення дії розпорядження, насильник повертається назад у сім'ю, тим самим відновлюючи коло насильства.
Що ще має бути зроблено
Незважаючи на те, що за останні кілька років ситуація дійсно зрушила з мертвої точки, багато чого ще належить зробити, щоб система працювала злагоджено. Є чимало прогалин, які потребують доопрацювання.
Наприклад, в Україні досі відсутні приміщення для тимчасового затримання ґвалтівників поліцією. Постраждала жінка може звернутися в шелтер і попросити тимчасового притулку для себе і своєї дитини. Натомість насильник, після одержання припису й оплати штрафів, залишається на волі. Часто такі чоловіки намагаються розшукати жінок, які втекли від них, і повернути в родину — або силою, або обіцянками, що все зміниться.
Ще одна проблема лежить у площині сфери охорони здоров’я, розповіла на форумі Україна на шляху до подолання домашнього і гендерно зумовленого насильства Галина Майструк, голова громадської організації Здоров’я жінки і планування сім'ї.
Йдеться про наслідки для здоров’я, з якими стикаються жінки, які пережили домашнє насильство. Це можуть бути наслідки психологічного характеру, наприклад, депресії. У таких випадках лікарі мають поставитися до стану клієнток серйозно і направити їх по кваліфіковану психологічну допомогу, чого часто не відбувається. Або фізіологічні наслідки, такі як порушення роботи репродуктивних органів.
«Проблема в тому, що лікарі, зокрема, гінекологи, не готові трактувати такі порушення як наслідки домашнього насильства. Люди в принципі не пов’язують проблеми зі здоров’ям з домашнім насильством, — зазначила Майструк. — Тому що багатьом незрозуміло, як може чоловік зґвалтувати власну дружину, хіба може таке бути. Тому необхідно провести масштабну роботу і з медпрацівниками, лікарями в жіночих консультаціях».
За її словами, найчастіше домашнє насильство відбувається в п’ятницю ввечері або у вихідні дні — коли насильник перебуває вдома, дозволяє собі «розслабитися» після роботи. Однак мимовільними свідками таких дій нерідко стають і діти. І тут виникає нова проблема:
«Якщо поліція ввечері у вихідні працює і може приїхати на виклик, то державні соціальні центри, як правило, не працюють. У лікарню таких дітей теж не можна помістити, якщо вони здорові. Виникає питання, куди подіти здорових дітей, поки дорослі вирішують питання з поліцією», — додає Майструк.
Пріоритетним напрямом для України також залишається відкриття шелтерів — притулків, де постраждалі від насильства жінки можуть пожити якийсь час, поки не стануть на ноги і не знайдуть роботу. Ця проблема дуже актуальна, зокрема, і для обласних центрів, сіл і селищ. Адже навіть наявні притулки не можуть вмістити всіх охочих.
Щоб відкрити й утримувати такі притулки, потрібні кошти — їх має виділити держава. Постраждалі від домашнього насильства жінки повинні мати доступ до психологічної допомоги, щоб відновитися і почати нове життя з чистого аркуша.
30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».
25 червня 2026 р.
У Киїнській громаді на Чернігівщині з'явилося місце, де можна відпочити в затінку дубової алеї, провести час із родиною чи друзями та водночас дізнатися, де шукати допомогу у складних життєвих ситуаціях. Саме таким став новий громадський простір «Тиха підтримка», створений у межах ініціативи жителів громади за проєктом «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни», який реалізується ЖКУ за технічної підтримки ООН Жінки та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
22 червня 2026 р.
У межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни» у модульному містечку «Новоселівка» на Чернігівщині відкрили «Простір відновлення та стійкості» для жінок і родин, які пережили війну. Тут проживають внутрішньо переміщені особи, які втратили власне житло внаслідок російської агресії та вже кілька років змушені будувати своє життя у тимчасових умовах.
