Керівниця проекту наставництва для дітей-сиріт «Одна надія» і психологиня Тетяна Іордан розповідає про впровадження практики наставництва в сиротинцях.
Автор: Громадське радіо
Керівниця проекту наставництва для дітей-сиріт «Одна надія» і психологиня Тетяна Іордан розповідає про впровадження практики наставництва в сиротинцях.
Євген Павлюковський: Хто може бути наставником для дитини, позбавленої батьківської опіки?
Тетяна Іордан: Наставник – це повнолітня, дієздатна особа, яка бажає допомогти одній дитині стати самостійною в цьому житті. Деякі люди раніше допомагали усім дітям в інтернаті. Ця ініціатива відрізняється тим, що передбачає індивідуальну підтримку і допомогу для однієї дитини.
Євген Павлюковський: Наскільки широко у нас була поширена ця практика раніше?
Тетяна Іордан: Ідея наставництва існує в Україні з 2009 року. Проте про цю форму допомоги не знають звичайні люди. За 6 років існування проекту більше 1300 дітей отримали наставника. Зараз з’явився закон і ми впроваджуватимемо цю ініціативу по всій Україні.
Євген Павлюковський: Цей закон містить усі необхідні умови?
Тетяна Іордан: Закон – це основа. На основі закону потім писатиметься положення, яке все чітко передбачатиме. Є центри соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді, які організовують це процес. Є адміністрація закладу, центри соцслужб і наставник, які підписують договір. Центри соцслужб забезпечують навчання для наставника. Центри соцслужб, адміністрація закладу і служба у справах дітей контролюватимуть дотримання прав та інтересів дитини.
За 6 місяців буде написано покрокове положення. Все буде зроблено для того, щоб цей закон був дієвим.
Над законом працювала ціла низка юристів. Очолював процес уповноважений президента України у справах дітей Микола Кулеба. Закон подав сам президент України Петро Порошенко. Альтернативну інформацію про проект можна знайти на сайті проекту «Одна надія».
Євген Павлюковський: З 18 років людина вже може допомогти одному з вихованців сиротинцю?
Тетяна Іордан: Так. За наявності бажання, така людина може звернутися до центру соцслужб у справах сім’ї, дітей і молоді. За законом, центр має провести навчання для групи наставників і направити їх в заклад. Адміністрація закладу має прийняти цю людину і, разом з центром соцслужб, підписати тристоронній договір. На цей процес має дати згоду дитина.
Едуард Лозовий: Хто несе відповідальність за ситуацію, коли наставником стане людина, що може зашкодити дитині?
Тетяна Іордан: Кожен наставник має пройти співбесіду з психологом. Контроль за дотриманням прав та інтересів дитини здійснює центр соцслужб, адміністрація закладу, а також служба у справах дітей.
Едуард Лозовий: Чи є обмеження для представників ЛГБТ?
Тетяна Іордан: Це вирішуватимуть підписанти договору. Наразі в законі написано, що стаття 212 сімейного кодексу України визначає, хто може стати наставником і опікуном дитини.
3 липня 2026 р.
Сьогодні словосполучення «гендерна рівність» звучить у медіа, на конференціях, у державних програмах і громадських дискусіях. Ми можемо сперечатися про темпи змін, говорити про нові виклики чи недосконалість рішень, але навряд чи когось здивує сама розмова про рівні права та можливості жінок і чоловіків. Але 20 років тому все було зовсім інакше!
1 липня 2026 р.
Повномасштабне вторгенення суттєво вплинуло на життя українських громад. Поряд із безпековими викликами загострилися проблеми психологічного благополуччя та гендерно зумовленого насильства, особливо у сільських і віддалених населених пунктах, де доступ до підтримки часто обмежений.
30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».
