Чи можна звільняти вагітних і мам?

В рамках загальнонаціонального правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» фахівці Кропивницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги роз’яснюють основні аспекти законодавства про працю та звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

Статтею 184 Кодексу законів про працю України визначено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Звільнення вагітних жінок у зв’язку із закінченням терміну трудового договору можливе на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП з обов’язковим працевлаштуванням. Тобто власник або уповноважений ним орган зобов’язаний працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням в цьому випадку не допускається.

Згідно із статтею 235 КЗпП підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновити на роботі можна тільки працівника, який звільнений незаконно, з порушенням процедури або за межами підстав, передбачених законом або договором, чи за відсутності підстав для звільнення.

Якщо працівник звільнений обґрунтовано, з дотриманням процедури звільнення, підстав для поновлення його на роботі немає.

Невиконання підприємством, яке звільнило вагітну жінку, обов’язку з працевлаштування є підставою для покладання на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати робітниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення термінового трудового договору, а не поновлення на попередній роботі.

За заявою цієї особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання підприємством (установою, організацією) зобов’язання з її працевлаштування.