В Україні продовжує існувати дискримінація, і найбільше від неї страждають жінки із числа внутрішньо переміщених осіб, жінки з інвалідністю, із сільського населення та представниці ромської національності. Про це сказала уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова під час свого виступу на парламентських слуханнях «Запобігання та протидія дискримінації жінок з вразливих соціальних груп», повідомляє кореспондент Укрінформу.
Автор: УКРІНФОРМ
В Україні продовжує існувати дискримінація, і найбільше від неї страждають жінки із числа внутрішньо переміщених осіб, жінки з інвалідністю, із сільського населення та представниці ромської національності.
Про це сказала уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова під час свого виступу на парламентських слуханнях «Запобігання та протидія дискримінації жінок з вразливих соціальних груп», повідомляє кореспондент Укрінформу.
«Дискримінаційні стереотипи щодо ролі та відповідальності жінки в суспільстві і сьогодні існують в Україні. Найбільше страждають жінки з внутрішньо переміщених осіб, осіб з інвалідністю, сільські жінки, особливо похилого віку, представники ромської національної меншини», - зазначила Денісова.
Водночас вона підкреслила, що результати моніторингу свідчать про суттєві проблеми з дотриманням принципу недискримінації.
За її словами, щороку кількість жінок, що самостійно виховують дітей з інвалідністю, зростає. Якщо в 2015 році їх було 154 тисячі, то у 2017 році стало вже 160 тисяч.
«Жінки таких діточок виховують самотужки і через це не мають можливості повноцінно працювати, а допомога від держави - мізерна. Кошти на реабілітацію дітей в бюджетах громад не передбачаються і розмір допомоги при народженні дитини треба збільшити, а темпи по створенню ринку реабілітаційних послуг треба нарощувати», - вважає омбудсмен.
Вона також зазначила, що всього в Україні проживає 2,8 млн осіб з інвалідністю, понад 1 млн - це жінки працездатного віку. Тільки третина з них працює, а всі інші потребують працевлаштування.
«Жінки з інвалідністю не задоволені в першу чергу доступністю медичного обслуговування. 65% цих жінок відвідують менше ніж 1 раз на рік лікаря, 11 - займаються самолікуванням, а 76% взагалі не можуть потрапити до гінеколога, тому що він розташований вище, ніж на першому поверсі, а ліфта не має», - підкреслила Денісова.
В Україні також понад мільйон жінок ВПО із особливими проблемами, а саме: відсутність житла, заощаджень, стабільного заробітку, соціального та психологічної підтримки. «Основним джерелом доходу у 60% жінок ВПО є щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщенним особам для покриття витрат на проживання, третина їх заощаджує на харчування», - зазначила уповноважений з прав людини.
2 червня 2026 р.
Коли навколо так багато тривог, найціннішим стає простір, де можна просто видихнути й відчути, що ти не одна. Для багатьох жінок у громадах Київщини та Чернігівщини, які пережили жахи війни, евакуацію та втрати, психологічна підтримка в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни» став саме таким безпечним прихистком.
29 травня 2026 р.
Повномасштабна війна Росії в Україні принесла в українські громади не лише руйнування та втрати, а й глибокі психологічні травми. Особливо гостро це відчувають жінки у невеликих селах і віддалених громадах, де доступ до підтримки обмежений, а пережитий досвід часто залишається непроговореним. Щоб підтримати цих жінок і громади Жіночий консорціум України реалізував проєкт «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни» у Киїнській, Киселівській, Крутівській та Поліській громадах Київської й Чернігівської областей.
27 травня 2026 р.
Під час війни гендерно зумовлене насильство (ГЗН) в Україні не зникло. Навпаки, ризики для жінок значно зросли. Однак офіційна статистика не відображає реальних масштабів проблеми. Саме цей парадокс став одним із ключових висновків Моніторингу реалізації прав жінок у воєнний час (2022–2025 рр.).
