
Яка вона, самотність? Ні, це не тоді, коли ти сам-один у своєму домі і тобі нема до кого слова мовити. І не тоді, коли немає з ким сходити в кіно чи на вечірку. І навіть не тоді, коли сам з собою п’єш шампанське на Новий рік.
Автор: Галицький кореспондент
Яка вона, самотність? Ні, це не тоді, коли ти сам-один у своєму домі і тобі нема до кого слова мовити. І не тоді, коли немає з ким сходити в кіно чи на вечірку. І навіть не тоді, коли сам з собою п’єш шампанське на Новий рік.
Самотність – це зовсім інше. От ти наче є. Про тебе піклуються – годують, одягають, навчають, забезпечують дах над головою, якесь дозвілля. Але тебе – нема. Ти не існуєш як індивідуальність. Як особистість. Тебе немає для суспільства. Ти десь там, поза ним. А якщо тобі, до повного щастя, десь між 12 і 17, ти маєш загострене почуття світу і справедливості, намагаєшся знайти себе, то на самотність ти приречений. Тебе ніхто не чує і не бачить. Ти – невидимка.
Таким – самотнім – може почуватися будь-який підліток, з будь-якої, навіть найблагополучнішої, сім’ї. Втім, якщо цей підліток сирота або позбавлений батьківського піклування, то його самотність стає всепоглинаючою, ключовою обставиною, яка вирішує його майбутнє.
Багато хто з нас звик, що сиротам на Миколая потрібно дарувати подарунки. Так, це потрібно. І не лише на Миколая. Але є щось значно цінніше, ніж речі. Щось, що можуть дати всі, але не кожен готовий. Це духовно-емоційний контакт.
Українська система інтернатних закладів уже давно не витримує критики і вимагає реформи. Останнім часом цьому все більше і більше уваги приділяють найрізноманітніші неурядові організації та фонди. Під їх тиском і державний апарат починає робити певні зміни. І це, звичайно, тішить.
Одним із таких проектів є «Наставництво для дітей-сиріт», який розпочав свою діяльність ще 2009 року в Києві, а сьогодні активно поширюється на всю територію України. Одразу зазначимо, що Верховна Рада України нещодавно прийняла у першому читанні поправки до закону «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», за якими наставник може мати безперешкодний доступ до дитини в інтернаті. До цього часу питання, пускати чи не пускати до дитини-сироти волонтера-наставника, залишалось на милість керівника інтернату. А ні для кого не секрет, що далеко не у всіх закладах такого типу адекватне керівництво, якому немає чого приховувати.
Хто ж він, наставник для дитини-сироти?
Найперше, це доросла людина. Вік, стать, соціальний статус не важливі, але це – дорослий. Це той, хто має більше життєвого, емоційного, професійного досвіду і готовий ним поділитись. «Ментор» – саме це слово найкраще передає зміст наставництва. Той, хто здатний спрямувати і повести.
Найперше, що може і повинен зробити наставник, – «побачити» дитину. Саме цю, конкретну, виокремлену із загальної маси інших дітей. Побачити її винятковість, здібності, бажання, можливості. Той, хто буде не лише слухати, але й чути. Хто пожертвує найцінніше – свій час.
Наставництво може здійснюватися за кількома напрямками – профорієнтація, соціалізація, допомога в навчанні, або ж поєднувати ці напрямки. Головна мета проекту – підготувати дитину до життя в суспільстві після виходу з інтернату – закритого середовища, де неможливо навчитися адекватно взаємодіяти з суспільством.
Профорієнтація – це, в першу чергу, вибір навчального закладу. Практично кожен український інтернат має угоди з певними профтехучилищами щодо подальшого навчання їх вихованців. При цьому індивідуальні здібності дітей, а тим паче їх бажання не враховуються. Наставник може допомогти дитині визначитися з майбутньою професією та підготувати необхідні папери для вступу в омріяний заклад. На сьогодні лише 1% випускників інтернатів здобувають вищу освіту. Річ, звісно ж, не в дипломі, а в реалізації власних можливостей. А для цього потрібна підтримка.
З допомогою в навчанні все ніби зрозуміло. Втім, не обов’язково бути філологом, щоб пописати з дитиною диктанти. Але якщо ви добре володієте певною сферою знань і готові поділитись – гайда. На вас дуже чекають! Адже репетитор дітям в інтернаті не світить точно. Ба навіть здібним вихованцям інтернатів найчастіше просто бракує мотивації. Наставник може їх заохотити!
Соціалізація – чи не найважливіший аспект наставництва. Чи знали ви, що після виходу з інтернату кожна друга дитина здійснює злочин? Кожна п’ята залишається безхатченком? Кожна сьома – здійснює спробу самогубства? Причина – відчай і самотність. Дитина не навчилася взаємодіяти з суспільством, адже не мала на кого орієнтуватися, з кого брати приклад. І от – тобі 18, ти на вулиці, серед людей – і знову невидимий… Наче вже й високого зросту, а насправді – такий самий асоціальний наляканий підліток. Продовжувати?
Тому наставник є якраз тією рятівною соломинкою, що може посприяти виходу із зачарованого кола. Наставник може допомогти дитині виявити і розкрити свій потенціал, повірити в себе, захотіти змін і поступу.
Не бійтеся спробувати. Програма розроблена дуже гнучко і готова підлаштуватись і до потенційного наставника, і до дитини. Фахівці, які працюють у цій сфері вже тривалий час, завжди підтримають. Вам допоможуть зрозуміти, чи справді для вас підходить наставництво. Вас навчать, що, як і чому. Вам допоможуть у разі форс-мажору.
Наставництво є найкращим початком для тих, хто хотів би всиновити дитину, але має певні сумніви чи вагання. Адже за програмою, протягом року наставник має щотижня відвідувати свого підопічного, проводити з ним час, приділяти йому свою увагу. За таких обставин можна добре зрозуміти себе і визначитись, чи готові ви впустити в своє життя маленький космос – дитину.
Якщо вас зацікавив проект «Наставництво для дітей-сиріт», звертайтесь за детальною інформацією на офіційний сайт ГО «Одна надія» http://onehope.com.ua/ або шукайте івано-франківський осередок проекту у мережі Facebook за назвою «Наставництво для сиріт на Прикарпатті» https://www.facebook.com/mentors.if.

17 листопада 2026 р.
Осінь це не лише пора яскравих барв, золотого листя та затишку, а й чудова можливість зазирнути у світ власних почуттів, навчитися виражати емоції через творчість і відкрити для себе красу навколишнього світу. Саме тому команда Київського хабу проєкту «Допомога, відновлення, відбудова для дітей та України, про яку вони мріють. Частина IV» вирішила провести кілька творчих занять «Осінь у моєму серці: кольори настрою» для дітей віком від 5 до 10 років.

16 листопада 2026 р.
Чергова зустріч НЕформального клубу для підлітків почалась НЕстандартно. 😁Учасники зустрічі застали як наш маленький, але дуже відповідальний помічник-робопилосос закінчує прибирання. 😁Познімали відео, пораділи, що нарешті роботу можна віддати машині і відкрили засідання!

13 листопада 2026 р.
Як зробити так, щоб дитина знала свої права, могла розпізнати їх порушення і не боялася про це говорити? Як допомогти дорослим правильно підтримати дитину, яка пережила травматичний досвід? І як подбати про тих, хто щодня працює з чужим болем? На ці запитання відповідав проєкт «Підтримка без бар’єрів», який Жіночий консорціум України реалізував за фінансування Ради Європи.