Стояти на сторожі спокою рідної держави, справа, задавалось би, чоловіча. Традиційно вважають, що захищати Вітчизну мають представники сильної статі. Саме тому вони й носять військову форму, вправно володіють зброєю. Жіноча ж доля — чекати чоловіка вдома й захищати домашній тил. Втім, сучасність вносить свої корективи у традиції. Тепер не рідко День захисника Вітчизни, який відзначають 23 лютого, стає і жіночим святом. Таких захисниць у військових частинах України не багато, але й немало — 17 тисяч.
Для цієї жінки армійська форма — не диковинка чи екзотика, пагони — не аксесуар, а звична справа. Справа у тому, що рівнянка Оксана Пилипей уже 18 років служить в армії. Нині вона - старший солдат служби за контрактом окремого розвідувального батальйону 13 армійського корпусу СВ ЗС України.
- Мені з дитинства подобалася форма. І своє майбутнє пов’язувала із нею. Щоправда, не армійською, а залізничною. Але не склалося вступати у Львів на залізничника, тому прийшла в армію. Мій однокласник тоді, у кінці 1993 року, служив у Рівному в піхоті. Саме він і розказав, що в Збройні Сили набирають жінок. Я й прийшла, - з усмішкою розповідає пані Оксана. - А вже у лютому 1994 року мені сказали, що проходжу. Отак з 22 лютого я й служу в армії.
У Рівному служила відпочатку, спершу в піхоті, а після реформування механізованого батальйону стала розвідником.
Рідних такий вибір доньки здивував. Адже у сім’ї не було військових, тому уявити в формі саме доньку ніхто й не сподівався. Втім, така реакція Оксану не здивувала й не відвернула від вибору.
- Коли починала службу, жодних труднощів не виникало. Адже тоді я була незаміжня, дітей не мала, тобто це було навіть цікаво, - розповідає жінка. - Подібні тонкощі більше відчуваються зараз. Тоді ж із задоволенням виїжджали на полігони на тиждень, жили в наметах, стріляли. Це було найкраще, особливо в теплу пору року. Та й порозумінь ніяких не виникало — тепло забезпечували “буржуйки”, та й жили жінки в окремих кімнатах у казармі. Як жінкам, нам навіть робили невеликі поблажки. Пам’ятаю, виїхали на полігон й мали там бути 8 березня. То на свято нас спеціально привезли у Рівне на один день, а потім забрали назад. Отакий подарунок.
І все ж більшість робочого часу старший солдат Оксана Пилипей спілкується із чоловіками, адже на всю військову частину лише 13 жінок. У цьому плані більше пощастило полку зв’язку, де жінок значно більше. Саме тому для чоловіків-військових жінка у формі — справа звична. А от “цивільні” якось особливо реагують, зізнається пані Оксана.
- Мій чоловік до армії відношення немає. Ми познайомилися, уже коли я служила, щоправда була тоді у цивільному. Коли ж він дізнався, що у мене є військовий квиток, довго повірити не міг. Але нічого, повірив... за 16 років шлюбу. Тепер вже рідні ставляться спокійно до військової служби, звикли.
Знає пані Оксана з власного досвіду і що таке справжня армійська дружба. Адже саме у військовому колективі вона познайомилась з теперішньою кумою. І хоч військова професія ніби й чоловіча, втім, перекласти чоловічі обов’язки на себе чоловікам вдома жінки не дозволяють. Не на тих напали!
До речі, як справжній військовий пані Оксана звикла і до важких і витривалих занять з основних предметів військової підготовки. Адже в армії є вимоги із фізичної підготовки, нормативи, які регулярно перевіряють, у тому числі і зі стрільби.
- Стріляти з автомата люблю, особливо подобається виконувати ті вправи стрільб, під час яких дозволено змінювати положення: лежачи, з коліна чи стоячи. Цікаво стріляти вночі, перша куля – трасована, вона світиться. По ній корегуєш стрільбу всіх інших і враження цілей забезпечено.
Вважається, що найважче для жінки в армії – це розбирати автомат, особливо на швидкість. Не вклався в норматив, вправа повторюється…
- Я за стільки років вже приноровилась, що нігті не ламаю, - посміхається Оксана Миколаївна. - Коли одягаю форму — я військова, а вдома - жінка. Щоправда покомандувати доводиться і там, але по-жіночому. Діти — 13-річна донька та 7-річний син — відчувають військовий вишкіл, тільки чують строгий командирський голос і все розуміють. Якщо щось мені потрібно, то все має бути чітко, саме так, як має бути.
Важливим елементом підготовки кожного військовослужбовця Збройних Сил України є фізична підготовка. Адже виконання бойових завдань вимагає від кожного витривалості та сили. В цьому питанні наша співрозмовниця теж не пасе задніх. Щомісяця її результат під час заліків на швидкість, силу та витривалість є одним з кращих серед жінок. Навіть види спорту пані Оксані подобаються швидкі — спідвей та мотокрос. А от фільми полюбляє суто чоловічі — бойовики:
- З дитинства люблю фільми і книги про війну, але більше не сучасні, а старі, особливо про Афганістан. А от мелодрами — це не моє.
Найцінніше у армії, за словами жінки, це стабільність, упевненість у завтрашньому дні, необхідність тримати себе у руках, уміння планувати свій час на перед.
- А загалом, жінка у формі — це гарно, - каже Оксана Пилипей. - Щойно одягаєш військовий одностій, сприймаєш себе інакше, він дисциплінує. Форма і є форма. “Вільні” від неї у мене вихідні. Хоча тут перевагу надаю теж зеленому кольору. Дочка навіть іноді бурчить, що я весь час купую одяг одного кольору. Я любила зелений завжди, іще до того, як обрала долю військового. Хоча, армійська підготовка дає своє. Якщо кудись іду — 15 хвилин і повна готовність.
І хоч про плани присвятити своє життя захисту Вітчизни діти іще не говорять, втім бажання постріляти на полігоні не приховують. А пані Оксана зізнається: хоч про це ще рано говорити, дуже хотілося б, щоб її син пройшов справжню школу життя - службу на вірність українському народові, - каже Оксана Пилипей.
