Як захистити дитину від виселення при перерозподілі майна між батьками?

Ми прожили з чоловіком близько 15 років у шлюбі. Нещодавно він не лише подав заяву до суду, щоб нас розлучили, а й вигнав мене та нашого трирічного сина з будинку. Аргументує тим, що будинок оформлено лише на нього. Справді, щоб сплачувати менше податків, свого часу ми оформили не договір купівлі-продажу, а договір дарування. А ось тепер залишилися на вулиці. Що нам із сином робити? Куди потрібно звертатися за допомогою, щоб нас залишили жити в будинку, адже ми разом з чоловіком вкладали в нього кошти?

В. ІВАНЕЦЬ,
м. Київ

— Слід зазначити, що згідно з положеннями Житлового кодексу ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування житловим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Будь-яке виселення людини, якщо вона добровільно не бажає звільнити житлове приміщення, допускається виключно на підставах, передбачених законом, та має відбуватися тільки в судовому порядку.

Дії, спрямовані на позасудове вирішення такої ситуації та вигнання одного з подружжя з дитиною із житлового приміщення, в якому вони проживають, можуть бути кваліфіковані як самоуправство, що відповідно до статті 356 Кримінального кодексу України вважається протиправними діями та карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

Потрібно також зауважити, якщо квартира чи будинок придбані чоловіком (дружиною) до реєстрації шлюбу, дружина (чоловік) та дитина не матимуть права власності на них, водночас вони матимуть право користування цим приміщенням, тобто право проживати там. Право володіти та розпоряджатися помешканням залишається у чоловіка (дружини) як власника, але розпоряджатися житлом він може, не порушуючи права дружини (чоловіка) і дитини на проживання.

Це означає, що здійснення будь-яких правочинів, предметом яких є нерухоме майно, повинно здійснюватись за попередньою письмовою згодою органів опіки та піклування. Крім того, слід наголосити, що Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який набрав чинності 1 січня 2006 року, встановлює жорсткі вимоги щодо здійснення правочинів з житловими приміщеннями, право власності або право користування якими мають діти. Так, відповідно до статті 12 цього Закону держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Не припустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інте?ре?сів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Таким чином, саме органи опіки і піклування, враховуючи вищезазначене, повинні стояти на сторожі прав дитини.