#яНеБоюсьСказати. У соцмережах діляться історіями про домагання

У мережі Facebook набуває розголосу тема протидії замовчуванню насильства

Акцію започаткувала на своїй сторінці громадська активістка, журналістка Настя Мельниченко.

Вона оприлюднила свої особисті історії під хештегом #‎яНеБоюсьСказати та закликала робити це інших.

“Я хочу, аби ми не оправдовувалися “я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили”. Бо нам не треба оправдовуватися. Ми не винні, винен ЗАВЖДИ насильник”, – пише вона.

Мельниченко звернулася до жінок із проханням говорити про свій негативний досвід, а не замовчувати його. Згодом додала, що й чоловіки можуть говорити про власний досвід домагань.

Історії, розказані під хештегом #‎яНеБоюсьСказати‬, вражають. Жінки розповідають про пережиті в дитинстві, підлітковості та в дорослому віці зґвалтування, домагання у школах, басейнах, громадському транспорті, у ліфтах, парках і просто посеред вулиці. При цьому чи не найбільше вражає у цих розповідях байдужість довколишніх і особливості виховання, коли дівчатка боялися розповісти комусь про свій “сором”, щоб не наразитися на “сама винувата” або й щось гірше.

“#‎яНеБоюсьСказати хоча насправді боюсь, але досить. Мені 8. Я вертаюсь зі школи додому, викликаю ліфт, в останній момент в ліфт затесується пацанчик років мабуть 25-ти. Під приводом якоїсь мнімої перевірки, що мала би відбутись в школі, він везе мене ліфтом на останній поверх будинку, де ми жили, потім тащить на горище і там ґвалтує”. Дизайнер Юлія Федорович відгукнулась на заклик не замовчувати пережите насильство і не боятись говорити про це.

“Я чоловік, мені 37, а коли було 11, мене намагався звабити привстаркуватий розпусник. Ліг зі мною спати. Я втік коли він почав мене мацати. Сексу не сталося. Розтління дітей це огидно, секс за примусом – негідно. Та до чого тут стать? Хіба лише жінки можуть постраждати? Жінка може бути як жертвою, так і ґвалтівником. Або співучасником”, – пише свою історію чоловік.

“Мені 8. Село. ходжу по молоко до сусідки на іншу гору. Підстаркуватий син сусідки дає молоко в хаті, забирає гроші, а далі притискаючи до стіни засовує язика мені в рота. Огида. Вириваюсь”, – пише Зінаїда Кривошеєва.

Своїми історіями домагань діляться і львів’янки. “Ми з однокласницею у відкритому басейні, я пливу і якийсь чоловік старший пропонує підівчити плавати краще, далі він запихає руку під купальник і я не можу вирватися, а кричати страшно і незручно”, – розповідає “найлайтовішу” історію журналістка Ольга Мовчан. І закликає говорити на ці теми з дітьми, а надто з дівчатками.

Як зазначають на сайті prostir.ua, у світі онлайн-флешмоби на захист прав жінок досить поширені. Рік тому в українському Фейсбук відбувся флешмоб на підтримку дівчини-поліцейської, якій деякі “медіа” закидали можливість відпочинку, обговорювали зовнішність та сім’ю.

У соціальних мережах в кінці року відбувся Міжнародний флешмоб ‪#‎RedMyLips ‬проти насильства над жінками, який стартував 25 листопада і тривав 16 днів – до 1 грудня (Міжнародного дня прав людини). Активістки-українки приєдналися до міжнародної ініціативи, закликали жінок фарбувати губи червоною помадою і викладати своє фото в мережах із хештегом #‎RedMyLips. Ініціатива Red My Lips була започаткована у США, там акція проходить у квітні – в місяці свідомості щодо сексуального насильства.

Торік у Twitter у світовий тренд вийшов хештег #sendeanlat (“Розкажи свою історію про насилля”). Медіа-резонанс викликало жорстоке вбивство турецької студентки Озгеджан Ослан, яка чинила опір при спробі зґвалтування.

Буквально кілька тижнів тому у соцмережах Казахстану розгорнулася кампанія на підтримку Баян Єсентаєвої, яка постраждала від рук свого чоловіка. Жінки викладали на своїх сторінках фотографії з намальованими на обличчі синцями, щоб звернути увагу суспільства на проблему домашнього насильства над жінками.