Конголезка Кадді Адзуба: “Подолати наругу над жінками як зброю війни”

“Символ мирної боротьби з насильством, з бідністю та з дискримінацією жінок.” Саме так охарактеризувало конголезьку журналістку Кадді Адзубу журі премій Принца Астурійського. Адзуба протягом багатьох років боролася зі статевою наругою як різновидом зброї у Демократичній республіці Конго. Вона пропонує створити міжнародний трибунал, подібно до того, який було створено після подій у Руанді, аби покарати винних у нарузі над жінками Демократичної республіки Конго. Вона розповіла в інтерв‘ю кореспондентці euronews Лейрі Отейго про те, чим керується у своїй роботі.

Euronews: Кадді, вітаю Вас.

К.Адзуба: Вітаю.

Euronews: Ви – журналіст і адвокат. Ви все життя боретеся за припинення статевої наруги над жінками. Ви пригадуєте перше своє інтерв‘ю з жертвою такої наруги?

К.Адзуба: “ Я не змогла закінчити те перше інтерв‘ю. Перше інтерв‘ю було 2000 року. Я познайомилася з жінкою, я дуже хотіла, аби вона розповіла мені, що сталося, що вона пережила. Я передала їй мікрофон, вона подивилася на мене, зазирнула прямо у вічі. Вона нічого не могла сказати. Я наполягала, що вона повинна була все розповісти. Вона знову поглянула на мене і спитала, чи певна я, що хочу знати про це. Я сказала: так, звичайно. Вона почала говорити, і через дві хвилини я не могла більше витримати, я втекла, навіть не подякувавши їй. Чого я чекала – не знаю. Я знала, про що буде говорити жертва, але я ніколи раніше не чула такого на власні вуха. Я не витримала, я втекла.”

Euronews: “А як Ви, Кадді Адзуба, змінилися від часу того інтерв‘ю?”

К.Адзуба: “Після того інтерв‘ю я пообіцяла, що зроблю все, що буде в моїх силах. Я вирішила, що буду докладати своїх, хоч і невеликих, зусиль, аби поліпшити життя цих жінок. Я не могла зробити багато, але в мене був мікрофон, була можливість говорити про щось вголос. І можливість розповідати про цих жінок.”

Euronews: “Що треба зробити жертві, яким шляхом пройти, аби на неї припинили дивитися як на жертву?”

К.Адзуба: “По-перше, має пройти час. І це буде не один день, не два дні, не місяць, не два місяці, не п‘ять місяців. На жаль, на загоєння таких ран має піти кілька років, п‘ять років, може, шість, можливо, навіть десять. Ці жінки фізично травмовані, катовані, поруйновані. Спочатку мають загоїтися фізичні рани. Потім має відбутися психологічне, психо-соціальне відновлення, де-травмування… І після того, якщо жінці вдається долати психічні травми, вона має взяти участь у груповій психотерапії, мають застосовуватися інші типи терапії, соціальне відновлення. Жінку мають прийняти назад у суспільство: якщо її виключили з громади, вона має повернутися туди. І нарешті вона має інтегруватися у суспільство економічно, бо дуже часто ці жінки перебувають у жахливій бідності, бо через війну вони втратили все.”

Euronews: “Чи можна успішно здійснити таке відновлення без встановлення справедливості?”

К.Адзуба: “На жаль, ні. Без справедливості, без покарання винних не може бути загоєння ран. Винуватці продовжують жити на свободі. Якщо жінка-жертва наруги бачить своїх ґвалтівників, це ще більше її травмує, адже вона бачить, що їм ніхто нічого не зробив. Подібна трагедія лишається джерелом травми не лише для самих жінок, але і для нас всіх, для всього суспільства.”

Euronews: “Вам погрожували за те, що Ви викрили злочини статевої наруги. Ви навіть були змушені залишити країну. Як Вам зараз живеться і працюється з постійним страхом?”

К.Адзуба: “Мені погрожували, бо я змогла щось зробити, я роздратувала цілу систему, я спровокувала гнів. А що зробили ці жінки? Вони роздратували якусь одну людину. І стали жертвами чи не найгіршого злочину у світі. Саме це і додає мені сміливості. Так, нам страшно. Так, коли отримуєш смс-повідомлення, де написано, що, коли я й далі робитиму те, що роблю, то отримаю кулю у голову. Але якщо хтось захоче мене убити, то вони зроблять це не смс-ом, а напряму.”

Euronews: “Хто здатен встановити стабільність і тривалий мир у Демократичній республіці Конго?”

К.Адзуба: “Всі, всі. Мир – це універсальне питання. Ми всі залежимо від нього. На мою думку, захищати населення зобов‘язаний передовсім уряд Демократичної республіки. А ми, як представники конголезького громадянського суспільства, маємо надавати урядові підтримку, аби він міг краще виконувати своє завдання. Також це є обов‘язком всього регіону – регіону Великих озер, країн-сусідів Конго. Це також обов‘язок африканського континенту, Африканського союзу, усі члени якого повинні усвідомлювати важливість цього питання. Далі обов‘язок також лежить на міжнародній спільноті. Конголезький конфлікт був передовсім економічним конфліктом. Частково відповідальність лежить на великих міжнародних компаніях, які прямим чи непрямим чином фінасували збройні угруповання, керуючись тим, чиї економічні інтереси підтримували ці угруповання. У конфлікті загинуло шість мільйонів конголезців, а понад півмільйона жінок стали жертвами статевої наруги. Відповідальність за все це мають розділити всі, причетні до конфлікту. Так буде справедливо.”

Euronews: “Історія Вашої країни позначена регулярними війнами, а також боротьбою жінок за мир. Який досвід конголезьких жінок можуть перебрати жінки тут, у Європі?”

К.Адзуба: “Європа перебуває у наївному стані. Інформація, яку вона має про Африку, дуже обмежена. Африка – бідна, Африка – це третій світ, в Африці постійно точиться війна, в Африці з‘явилася Ебола. Але ми також знаємо, що в Африці є дуже сміливі чоловіки й жінки, чоловіки й жінки, які сприяють поступу, які відмовляються жити за насильницькими законами. І Європа має змінити той спосіб, в який вона дивиться на Африку. Європа має відповідно змінити свою політику щодо Африки. Це дуже важливо.”