Кожен повинен дати право іншому бути інакшим – навчальний курс “Школа добросусідства”

В рамках EdCamp Ukraine 2015 та Української Миротворчої школи був представлений курс «Культура добросусідства», спрямований на формування у учнів навичок добросусідства, толерантності, пріоритетності загальнолюдських цінностей, та, відповідно, зменшення агресії у суспільстві. Це великий проект, якому вже більше 10 років.

Представила курс науковий співробітник Інститута сходознавства Національної Академії наук України Маргарита Араджіоні.

Курс є інтегрованим, він поєднує різні рівні знань: від дошкілят до вузів. Є програми підвищення кваліфікації вчителів, по роботі з батьками, для праці на позакласних годинах, для коледжів. Через те, що лекційне навчання в наш час вважається неефективним, курс в першу чергу орієнтований на інтерактивні форми навчання: тренінги, вправи, дискусії. Це певною мірою знижує рівень агресивності дітей, адже вільно обговорюючи свої проблеми, діти звільняються від напруження. Таким чином, орієнтація йде на практику через дію.

В умовах великої кількості внутрішніх переміщених осіб у нашій країні цей курс набуває великої актуальності. Він наголошує на рівності всіх людей незалежно від національності, статусу та релігійної належності, вивчає спільне й відмінне у традиціях і культурах різних народів, звертає увагу на необхідність формування мультикультурного середовища.

«За радянських часів нас вчили дружити з тими, з ким ми б ніколи і не зустрілися, а специфіка курсу «Культури добросусідства» в тому, що ми допомагаємо навчитися комунікувати з тими, хто поруч, з ким ти спілкуєшся щодня. Ми зараз робимо перші кроки для того, щоб дати зрозуміти, що ми всі різні. Кожен повинен дати право іншому бути інакшим. Кожен має навчитися жити з мирі та злагоді з тими, хто поруч. Потрібно перетворити різноманітність не в проблему, а в ресурс» – наголошує Маргарита.

Галина Усатенко, президент Фонду “Європа XXI”, підкреслила, що важливо аби заходи, что будут проводитись у школах не набули формалізованного характеру, як це було за часів радянщини.

Далі надаємо виступ Ігоря Дубровського, кандидата соціологічних наук, про основи конфліктології та особливості її викладання у пострадянському суспільстві:

«Наше головне завдання – формування культури діалогу. Те, що з нами відбувається сьогодні – це результат того, що культура діалогу в нашому суспільстві на дуже невисокому рівні.

У конфлікті є єдиний механізм правильного розвитку – це переговори.

Практика переговорів стоїть на двох простих речах: розуміння конфлікту і комунікація. Зрозуміти конфлікт складно, адже ми не звикли оцінювати конфліктну ситуацію. Для цього потрібно наявність певних знань, умінь і навичок. Хоча б бажання побачити конфлікт. Тобто, по суті це комплексний підхід до формування комунікативних якостей у дітей.

Цей курс вчить комунікаторів в конфлікті. Ми використовуємо відому комунікативну модель американця Лассуэла. Вона використовується у всьому світі. П’ять простих питань:

Хто повинен комунікувати?

Що він повинен робити?

Як це має відбуватися?

На кого спрямовано вплив?

Який ефект ми очікуємо?

Ось ці п’ять простих запитань виявляється не задаються тими, хто живе в конфлікті. Передусім не задається питання, який ефект від конфліктної взаємодії ми очікуємо. У цьому випадку відбувається спотворення образу конфлікту.

Конфлікт – це нормальне, більше того, необхідне явище. Ми в нашій практиці іноді використовуємо таку метафору – конфлікт – це молоток. Сам по собі він ні хороший ні поганий. Їм можна забивати цвяхи, їм можна вбити людину. Чи використовуємо ми конфлікт, для того щоб стати краще або ближче, чи конфлікт керує нами?

Ми живемо в суспільстві, де конфлікт керує людьми. Як це відбувається? Якщо ситуація сприймається людьми як реальна, то реальної будуть і її наслідки. Ситуація в Україні є ілюстрацією цієї проблеми. Придумана, взята нізвідки проблема, образ конфліктної ситуації, для якої немає жодних підстав призвів до реальних конфліктних наслідків.

Придуманий конфлікт призвів до реальних конфліктних взаємодій. Стосунки між людьми стають неконтрольованими і некерованими. Звідси спотворення образу конфлікту, образів учасників конфлікту, примітивізація, спрощення конфліктних відносин, спотворення оцінок опонента. Ми традиційно ставимося до іншої сторони необ’єктивно. Це даність нашого суспільства.

Програма будується на наступному: як ставитися до конфлікту? Боїмося ми конфлікту або опираємося? Програма допоможе сформувати і у дітей, і у підлітків і у їхніх батьків об’єктивне ставлення до конфліктів.

Якщо ми боїмося конфлікту, то наша поведінка ірраціонально. Ми відмовляємося сприймати нові риси реальності. Це одна з відмінностей нас від Європи. Там не бояться змін. Ми – боїмося. Одна з причин – необ’єктивне ставлення до конфліктів.

Ми неправильно оцінюємо ситуацію. Програма спрямована на те, щоб навчити людей правильно оцінювати ситуацію, критично оцінювати людей або події.

Йти від емоційного прийняття рішень, від ірраціональної поведінки.

Таким чином, ми можемо сконцентруватися на двох варіантах опору змінам: пасивне або активне. Зміни – це нормальний процес. У нашому житті сьогодні ми стикаємося і з одним і з іншим. Активний опір – це відкриті форми агресії, пасивне, що не менш страшно, це відхід від реальності, всі вороги, всі погані, я нічого не знаю, не чіпайте нас.

Ні те, ні інше не є конструктивним. І пасивне, і активне проявляється в наступному: заперечення, байдужість, демонтрація некомпетентності (не некомпетентність, а саме демонтрація, так зручніше сховатися від проблем), демонстраційний скептицизм, песимізм, нетерпимість.

Якщо ми спробуємо із цим впоратися – тоді ми від обмежень і загроз, які за ними йдуть, спробуємо знайти в конфлікті можливості.

Проект налаштований на те, щоб діти і вчителі побачили в тому, що зараз відбувається можливості.

Конфлікт – це не погано, це якийсь механізм, який дозволяє нам і змушує нас змінюватися на краще, рухатися вперед.

Форми включення в переговори можуть бути різні. Але ми побачили за рік що наш проект будується за наступного ланцюга: подія, яка конфліктантами осмислюється по-різному, враження, це все, що нам заважає, осмислення кожного індивідуально, знання, яке ми виносимо з цього процесу – формують нашу модель поведінки. І, на жаль, ця модель часто ірраціональна. Так от, ми намагаємося вплинути на модель поведінки. Тобто на ось цей ланцюжок. Враження, осмислення, знання і модель поведінки, яка повинна бути побудована конструктивно.

Таким чином, основна ідея цього проекту – формування загальної стратегії. Таких стратегій дуже багато (догляду, співробітництва, суперництва). Сьогодні на практиці ми бачимо сратегію пошуку спільного ворога, щоб об’єднатися. Це може бути добре на якомусь етапі, але це не може тривати довго.

Програма, яка пропонується для шкіл побудована на тому, щоб виробляти стратегію пошуку спільної справи. Тільки так можливо змінити наше ставлення до конфлікту і сформувати певну культуру діалогу. Сюди закладені і успіхи і помилки, тому що помилок буде багато і їх потрібно аналізувати”.