Квіти — клумбам, права — жінкам: дискримінація в Україні

Говоримо з Оленою Єною, керівницею програми «Жінки – лідери» Національного Демократичного Інституту, та Марією Берлінською, яка керує Центром підтримки аеророзвідки

Ірина Славінська: Сьогодні на феміністичному марші у Києві найпопулярнішим гаслом було «Квіти — клумбам, права — жінкам». Якби ви могли формувати сьогодні порядок денний, щоб це було?

Олена Єна: Я б говорила «Реалізації правам жінок — так». Де-юре права жінкам надані в Україні. Жінки в Туреччині борються за свої права активніше, тому що проблема очевидніша. Якщо ви зупините на вулиці Києва, або іншого міста чи селища людину, і запитаєте, чи є така проблема в Україні, віна скоріше за все скаже, що ні.

У нас дуже гарні закони, які передбачають рівність прав чоловіків та жінок, але вони не завжди виконуються.

Марія Берлінська: Не всі права жінок гарантовані законодавством. Можу говорити з точки зору проекту «Невидимий батальйон». Жінки-військові у знаходять у напівлегальному положенні. Вони виведені з правового поля на війні.

Треба припинити поділ у війську на людей і жінок.

Лариса Денисенка: Розкажіть про це детальніше.

Марія Берлінська: Вперше в Україні було здійснене соціологічне дослідження участі жінок у військових діях. Ми дослідили, що жінки згідно застарілим принципам не можуть займати бойові посади.

Для того щоб їх оформити, жінок записують кухарками, швачками, прибиральницями.

Військові спеціальності не передбачені для жінок.

Жінки дуже вмотивовані, і вони погоджуються бути там на «пташиних правах».

Ірина Славінська: Де проблеми? На що потрібно звертати увагу?

Олена Єна: Треба говорити з людьми доступної для них мовою.

Моя коліжанка розповідала, що коли вона вступала на історичний факультет їй казали, що хлопці туди йдуть щоб стати політиками, а дівчата щоб вийти заміж. Така дискримінація починається з дитячого садка. Це триває все життя.

Жінці вказують хто вона, і що вона може. Їй не дають можливості обирати що вона хоче, і ким хоче бути.

Ірина Славінська: Також в цій дискусії добре працює економічний аспект. Наприклад, це 30% розрив між оплатою праці чоловіка та жінки, однакових фахівців, з однаковим стажем. Які ще є приклади цьому?

Марія Берлінська: Це ряд факторів. В багатьох випадках є «скляна стеля». Коли ви ростете по кар’єрній драбині, а потім підвищують не вас, а чоловіка, який менш кваліфікований за вас.

Нещодавно я робила спіч, і торкнулася теми «Невидимого батальйону». І мені було дуже приємно, коли після промови до мене підходили дівчата, і говорили, що вони цього раніше не помічали.

Все починається з фрази «Ти дівчинка, тому ти маєш…..».

Так конструюється ця соціальна роль. Найважливіше те, що ця роль не вигідна ні одним, ні іншим.

Я бачу по своїм друзям, як їм важно бути «банкоматом», як їм важко переживати особисті трагедії, тому що вони не можуть поплакати.

Зараз починається розуміння незручності такої соціальної моделі. Дівчата розуміють, але не називають себе «феміністками».

Це можна називати як завгодно, але виходити з людських понять.

Потрібно усвідомлювати, що права, які ми маємо, виборювали жінки два століття.

Олена Єна: Ті події, які зараз відбуваються в Україні, вони є певним «каталізатором», і вони можуть допомогти подолати той шлях, що долали інші країни десятки років, набагато швидше.

Важливо, знайти спільну мову. Слава «гендер», «фемінізм» сприймаються вороже. Варто говорити про можливості, які є у твого сина в порівнянні з твоєю донькою.

Лариса Денисенка: Хотілося б поговорити про Надію Савченко. Хто вона є для вас?

Марія Берлінська: Вона є символом боротьби.

Ви бачите, як вона ставиться до того судилища? Їй смішний цей процес. Аналогічно вона не дала загнати себе в стереотипні рамки. Їй доводилося боротися за те, щоб бути офіцером, їздити в миротворчі місії, отримувати освіту.

Ця історія розвіяла міф про те, що чоловіки можуть щось, чого не можуть жінки.

Надя була не оформлена. Вона була стрілком та штурмовиком, і навчала хлопців та дівчат.

Олена Єна: Надія Савченко — це символ змін, які відбуваються в Україні, і в світі в цілому.

Якщо ми будемо швидко звільнятися від стереотипів, у цьому буде велика роль Надії.

Лариса Денисенка: Законодавство змінити не так важко, а що ми можемо зробити, щоб змінити суспільство?

Олена Єна: Законодавство теж змінити не так просто. Треба акумулювали політичну волю.

Тут треба підключати тиск громадського сектору. В Україні зараз необхідне додаткове законодавство, адже в Україні йде війна. Необхідний тиск на законодавця.

Я не люблю говорити про виховання суспільства, але в цих питання потрібна освіта. Необхідні просвітницькі кампанії. Це допомагає, досвід інших країн це доводить.

Ірина Славінська: Нещодавно Оскана Сироїд, заступник глави ВРУ, виставила на Facebook фото подарунку від Голови фіскальної служби. Він перевищує встановлену законом вартість подарунків у 3 тисячі гривень. Що змінилося за рік у контексті участі жінок у політиці?

Олена Єна: Це приклад показує те, що Оксана Сироїд — політик нової формації.

Соціологічні дослідження довели, що українці вірять, що саме жінки можуть змінити політичну культуру країни.

Вразило те, що за 6 місяців на 6% зросла кількість українців, які вважають, що в парламенті жінок має бути від 41-51% жінок, тобто виступають за паритет. На інтуїтивному рівні люди відчувають, що тоді рішення будуть більш якісними.

В минулому році стало знаковим прийняття виборчого законодавства з механізмом квот. Він потребує доопрацювання, але він призведе до того, що за нової виборчої системи більше ніж 30% представників влади будуть жінками. У нас немає місцевих рад, де жінок немає. Це гарний поступ вперед, прогрес є.

Але треба пам’ятати, що зараз ми на передостанньому місці серед представників країн ОБСЄ серед кількості жінок у політиці.

Марія Берлінська: Я помітила величезний сплеск активності жінок у волонтерстві, політиці. Зараз громадська думка починає розуміти правила «чесної гри».