Набуттю в Україні чинності Конвенції "про викрадення дітей" 5 років

1 вересня 2011 року виповнилося п‘ять років з дня набуття для України чинності Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Про це повідомили у прес-службі Міністерства юстиції України.

 

За словами міністра юстиції України Олександра ЛАВРИНОВИЧА, за період застосування Конвенції Міністерством юстиції України як Центральним органом з виконання Конвенції було опрацьовано 136 заяв.

 

Зокрема, Міністерством юстиції України на підставі Конвенції було направлено 37 заяв до іноземних органів. Найбільша кількість з них була спрямована до Італії – 17 заяв, до США - 5, до Німеччини - 3, до Бельгії - 3. З них, 29 заяв стосувалися повернення дитини до України та 8 заяв - реалізації права доступу до дитини, яка проживає за кордоном.

 

Крім того, 99 заяв надійшло до України від іноземних органів. Найбільша кількість заяв з Італії - 24, Німеччини - 13, США - 7, Польщі - 6, Нідерландів - 6, Ізраїлю - 6, Кіпру - 5, Чехії - 4. З них, 82 заяви стосувалися повернення дитини, яка перебуває на території України, до країни місця постійного проживання та 17 заяв - реалізації права доступу до дитини, яка проживає в Україні.

 

Усі заявники в цих справах, так само як і особи, які вчиняли дії з вивезення або утримування дитини, перебували з дитиною у родинному зв‘язку. У більшості випадків заявником виступав один із батьків дитини. В одному випадку заявником виступила установа, якій згідно з рішенням суду були передані права піклування про дитину.

 

Міністр юстиції нагадав, що Гаазька конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей набула чинності для України з 1 вересня 2006 року.

 

На сьогодні Конвенція застосовується у відносинах між Україною та 55 державами-учасницями: Латвією, Чеською Республікою, Румунією, Болгарією, Люксембургом, Словаччиною, Грецією, Панамою, Кіпром, Королівством Нідерланди, Гондурасом, Ізраїлем, Уругваєм, Угорщиною, Еквадором, Італією, Перу, Республікою Польща, Естонією, Чилі, Сербією, Мексикою, Францією, Аргентиною, Фінляндією, Португалією, Колумбією, Монако, Бельгією, Бразилією, Новою Зеландією, Багамами, США, Швецією, Хорватією, Німеччиною, Ірландією, Іспанією, Боснією і Герцеговиною, Туреччиною, Чорногорією, Китаєм, Словенією, Венесуелою, Грузією, колишньою Югославською Республікою Македонією, Литвою, Мальтою, Ісландією, Марокко, Албанією, Вірменією, Сан-Марино, Сейшельськими островами та Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії.

 

Як відомо, Гаазька конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей під терміном «викрадення» передбачає незаконне переміщення або утримування дитини, якщо при цьому порушуються права піклування про дитину відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування.

 

Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків (інших осіб). Головними цілями Конвенції є забезпечення негайного повернення дітей до держав їхнього постійного місця проживання та захист від шкідливих наслідків їх незаконного переміщення до інших держав або незаконного утримування.