Майже рік тому, 14 травня 2011 року, вибухнула справа ДСК – Домініка Стросс-Кана. Скандал викликав бурхливу реакцію, спричинив дискусії з приводу місця жінок у політичному житті і загалом у суспільстві. Де сьогодні ті дебати – у момент, коли французи готуються обирати президента республіки? Як щодо рівноправ‘я між жінками й чоловіками? Дізнавалася журналістка євроньюз Ар‘ян Тільв.
Рік тому події у нью-йоркському готелі “Софітель” обійшли ЗМІ усього світу.
Скандал викликав численні коментарі.
“Метушня із покоївкою” – так відреагував один із журналістів. Яким є сьогодні становище “другої статі”, якщо згадати відоме феміністичне дослідження французької письменниці Сімон де Бовуар?
Жінки у Франції заробляють на 27% менше, ніж чоловіки. Вони виконують 80% домашньої роботи, яка, власне, і забирає у них час і сили, не дозволяє сходити кар‘єрними сходинками.
Попри це президент Французького відділення Європейського жіночого лобі Ольга Тростянскі лишається оптимісткою.
євроньюз:
Чи дозволила справа ДСК, не зупиняючись на деталях того, що сталося, проштовхнути феміністичні питання на медійну авансцену?
Ольга Тростянскі, Європейське жіноче лобі:
Цунамі, спричинене справою ДСК, призвело до дискусій поміж французів. Багато інтелектуалів, представників чоловічої статі, долучились до обговорень. Деякі намагались підтримати й навіть захистити пана Стросс-Кана. Отже, калейдоскоп цих реакцій, заяв, втручань змусив кожного висловити свою точку зору. Найцікавішим тут є те, що жінки і чоловіки усвідомили існування проблеми двох статей.
євроньюз:
Ви регулярно публікуєте результати соціологічних опитувань на тему рівності прав між жінками і чоловіками. Який загальний висновок випливає з них? Що думають французи?
Ольга Тростянскі, Європейське жіноче лобі:
Французи – і це уперше – почали зізнаватися у тому, що вони перебувають під владою стереотипів. Надзвичайно! Раніше у Франції казали: “Це стосується інших, не мене.
Окрім лобі, існують асоціації. Перші борються за рівноправ‘я всередині французьких інституцій і підприємств, другі – проти насильства, якого мало не щодня зазнають жінки.
Представники руху під назвою “Ні повії, ні принижені” щодня бачать жінок – жертв насильства з боку чоловіків, членів родин, виданих заміж проти волі, а також випадки жіночого обрізання.
Президент руху Асма Ґеніфі здивована тим, що справа Стросс-Кана, яка набула неабиякого розголосу завдяки ЗМІ, не привернула до проблеми увагу кандидатів президентських перегонів.
“Ми були відверто здивовані тим, що жоден з кандидатів не порушував питання насильства щодо жінок. Завдяки цій справі заговорили жінки, ЗМІ, однак не кандидати”, – зазначає Ґеніфі.
Цифри свідчать, що жінки – не на рівних із чоловіками. Це стосується як професійного, так і родинного життя. Найгірше – багато представниць жіночої статі страждають від чоловічого насильства. Не маючи належної освіти, роботи, фінансового статку, жінки стають заручницями родинних стін.
“Не треба забувати: у Франції кожні два дні жінка вмирає від побоїв, завданих чоловіком. У Франції! В 2012 році!” – каже Ґеніфі.
Минулого року лише до паризького відділення цієї асоціації по допомогу і захист звернулись понад 4 тисячі жінок. Головне завдання руху – знайти притулок постраждалим, більшість з яких позбавлена засобів до існування.
Габріель Апфельбом, керівник відділу з‘язків з громадскістю:
“Франція має велику проблему із розміщенням постраждалих жінок у небезпечних місцях. Іноді їх селять у дешевих готелях з поганими умовами. На додаток, усе це досить дорого коштує державі.”
Лише 10% жертв зважуються на подання скарги до поліції. Як таке можливо сьогодні в такій розвинутій країні як Франція? І чому кандидати у президенти, попри розголос справи, уникають розмов на цю тему? Невже виборців не цікавлять питання рівності у правах, боротьби із насильством щодо жінок? З цими питаннями ми звернулись до соціолога Крістін Дельфі:
“Виборців цікавить, щоб щось робилося, але не за їхній рахунок. Ну, от подивимось на нещодавно затверджену ініціативу руху “Зважтесь на фемінізм!” Я, до речі, дуже погоджуюсь із нею. Йдеться про прибрання і заборону використання в адміністративних документах терміну “мадмуазель”. Чудова реформа! Чудова, бо нічого не коштує. Треба лише прибрати слово з документу. Тут витрати хіба що на чорнила…
Упродовж останніх 15-ти років в Іспанії вбивство дружини чоловіком потрапляє на перші шпальти газет, сусіди виходять на вулиці із протестами, телебачення демонструє ці акції. Ви бачили щось подібне у Франції? Ні. Причина тому – расизм. Саме через нього вину за всі проблеми на землі покладають на арабів. Зокрема, проблеми статевого характеру. Таким чином, світлошкірі почувають себе вищою расою. Немов одні араби порушують права жінок, чинять насильство над ними. У цьому сенсі уся увага прикута до них. Люди наводять приклади арабських жінок, вбитих арабськими чоловіками. Ці справи потрапляють на шпальти газет. Однак більшість вбитих у Франції жінок – не Лейли і Шахерезади, а Моніки і Катріни, яких вбили Мішелі та П‘єри.”
Борці за права жінок у Франції вважають, що ігнорувати домашнє насильство є не меншим злочином, ніж саме насильство. Байдужість не дозволить покласти край проблемі, не сприятиме встановленню паритетності, терпимості і взаємоповаги у суспільстві.
“Рівність прав, боротьба із насильством щодо жінок – проблеми, далекі від розв‘язання у Франції, в незалежності від того, хто переможе на президентських виборах”, – підкреслює журналістка євроньюз Ар‘ян Тільв.
