Приватні школи в Україні – труднощі та переваги

В усьому світі, й в Україні зокрема, розвивається приватна освіта. В ОАЕ, наприклад, кількість приватних шкіл сягає майже 90%, в Європі – 10%, а в США – 15%. В Україні ж їх – трохи більше 1%. Операційний директор мережі приватних шкіл «КМДШ» Максим Кадиш розказує про те, як влаштована ця система в нашій країні.

Значну частину життя дитина проводить в школі. І сьогодні мало бути просто школою. Це має бути освітній простій з позитивною атмосферою. Дитина тут має почуватися безпечно та впевнено, не боятися бути собою та розуміти, що її дії вливають не лише на її майбутнє, а й на майбутнє держави та людей навколо. Й діти мають нести відповідальність за свої дії та слова. Діти мають зрозуміти в школі, що працювати на досягнення мети потрібно важко та якісно.

Тому приватні школи сьогодні повинні мати розроблену стратегію роботи та розвитку. Потрібно декларувати цінності школи та, водночас, давати реально якісні знання клієнтам, тобто учням. І, що найголовніше, такі школи мають бути готові нести відповідальність за результат своєї роботи.

Перед приватними закладами освіти стоїть низка проблем: ментальні, фінансові, репутаційні, кадрові обмеження та криза системи підготовки освітян, підтримка з боку держави.

Ментальні проблеми полягають в сприйнятті вартості якісної освіти з боку батьків. Переважна кількість їх росла у соціалістичній державі, де освіта й медицина були безкоштовними. Доволі часто можна почути, що саме така система дала їм гарні знання, з якими вони змогли «пробитися в люди». Та більшість людей, що так говорять не беруть до уваги, що світ змінився, змінилися підходи до навчання та, власне, й зміст освіти став іншим. Сьогодні високі оцінки та набуті знання не гарантують, на жаль, реалізацію особистості в житті та успішне майбутнє. Сьогодні вже не достатньо насичувати розум дитини суцільними знаннями – важливо ще й розвивати критичне мислення, креативність, комплексний підхід до розв'язання питань. Успіх освіти в Україні залежить саме від цих питань. Так, ці підходи впроваджуються в НУШ, змінюється зміст освіти. Та все ж швидкість впровадження цих змін в школах та, що найголовніше, у вчителів, доволі повільна.

Батьки часто, на жаль, не бачать різниці в цих питаннях, а інколи навіть й не цікавляться цим. Тому, якщо й стоїть вибір між приватною школою та державною, але «статусною», вони обирають державну. Навіть попри те, що в таких «престижних» школах/ліцеях/гімназіях практикуються «благодійні внески».

Ще одна проблема приватних освітніх закладів – підтримка з боку держави. Керівники таких закладів навіть не розраховують на неї, хоча вони є частиною освіти в країні. Хотілося б, щоб держава розробила прозорий механізм компенсації приватним школам грошей за кожного учня. Це б допомогло знизити вартість навчання.

Ще одне важливе питання, що стоїть перед керівниками приватних освітніх закладів – професійна команда, що буде втілювати ідеї та принципи, що закладені в школі. Приватним школам потрібні сучасні вчителі, що прагнуть розвиватися, бути активними та сучасними.

Власне, приватна школа має бути комплексно продуманим місцем, звідки будуть випускатися підлітки із достатньо сформованою академічною базою, із розвинутими м’якими навичками та з чітким розумінням, що вони є окремими особистостями та, водночас, громадянами своєї країни та світу.