Наповненою емоціями, власними переживанням та багатою на спогади та самоаналіз була передостання зустріч у рамках проекту письменниці та видавця Мар’яни Савки – «12 неймовірних жінок – про цінності, які творять людину» разом із відомою співачкою, авторкою та кураторкою мистецьких проектів Соломією Чубай.
Автор: Твоє місто
Наповненою емоціями, власними переживанням та багатою на спогади та самоаналіз була передостання зустріч у рамках проекту письменниці та видавця Мар’яни Савки – «12 неймовірних жінок – про цінності, які творять людину» разом із відомою співачкою, авторкою та кураторкою мистецьких проектів Соломією Чубай.
Зустріч, що нагадувала більше товариську розмову, обмін думками, радощами та страхами, була на актуальну та водночас досить складну тему – «толерантність».
Пропонуємо кілька тез та відео із розмови двох «неймовірних жінок».
«Я толерантності вчуся досі. Вчуся чути й бачити інших, розуміти, що кожного щось турбує, в усіх щось болить. Якщо колись я могла годинами плакати через якісь труднощі, то зараз намагаюся аналізувати, розуміти, збагнути й вибачити передовсім собі певні вчинки. За час своїх пошуків, молитов, спілкування з духівниками та психологами, я зрозуміла істинність слів Блаженнійшого Любомира Гузара: «щоб віднайти в собі любов, треба заново народитися»
«Займайтеся дітьми в міру, бачте, чуйте їх та водночас давайте їм можливість розвиватися в соціумі. І дитина буде щаслива. Не треба надмірної жертовності. Дитина має бачити щасливих маму і тата. А коли в житті трапляються труднощі, їй треба просто говорити, що любите, будете поруч, завжди підтримаєте. Доросла людина не має права переносити на дитину чи іншу людину власну злість, втрату, агресію. Це й означає толерантне ставлення».
«Я попрощалася з бабцею і зрозуміла, що вона була для мене втіленням справжньої України. Вона вчила мене молитися, співати колядки, замішувати пампухи, пекти паску, багато колискових, які увійшли до альбому я чула саме від неї. І в тому, мабуть, є відповідь, чому роблю свої проекти саме такими. Адже ми часто, як сліпці – не бачимо, що наші багатства поруч, що нам не треба нікуди їхати, щоб знайти якісь культурні скарби. Я зрозуміла, що хочу робити те, що мені подобається. Показати, що в нас є крута українська поезія, яку не лише можна читати, а співати, робити цікаві відеоарти, малювати. Хочу робити проекти, які будуть запам’ятовуватися, якими будуть пишатися, які будуть символізувати нашу країну».
3 липня 2026 р.
Сьогодні словосполучення «гендерна рівність» звучить у медіа, на конференціях, у державних програмах і громадських дискусіях. Ми можемо сперечатися про темпи змін, говорити про нові виклики чи недосконалість рішень, але навряд чи когось здивує сама розмова про рівні права та можливості жінок і чоловіків. Але 20 років тому все було зовсім інакше!
1 липня 2026 р.
Повномасштабне вторгенення суттєво вплинуло на життя українських громад. Поряд із безпековими викликами загострилися проблеми психологічного благополуччя та гендерно зумовленого насильства, особливо у сільських і віддалених населених пунктах, де доступ до підтримки часто обмежений.
30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».
