У фільмі німецького режисера Марії Біндер йдеться про життя жінок-транссексуалок у Туреччині. У центрі розповіді – історія Ебру Кранчі, однієї з таких жінок, яка є активним борцем за права сексуальних меншин і транссексуалів у своїй країні.
Автор: euronews
У фільмі німецького режисера Марії Біндер йдеться про життя жінок-транссексуалок у Туреччині. У центрі розповіді – історія Ебру Кранчі, однієї з таких жінок, яка є активним борцем за права сексуальних меншин і транссексуалів у своїй країні.
Загалом у великих містах Туреччини мешкають тисячі трансгендерних жінок. Починаючи з 2009 року, значно посилилось насильство проти таких жінок. Лише за останні два роки 49 жінок-транссексуалок було убито на ґрунті соціальної ненависті.
Марія Біндер отримала за свій фільм спеціальну відзнаку Міжнародного кінофестивалю у Стамбулі – “За захист прав людини у кіно”. Цією відзнакою Рада Європи вшановує режисерів, які своєю роботою підвищують суспільну обізнаність щодо прав людини.
“Ми прагнули провести своєрідне дослідження, кіноаналіз того, як суспільна ненависть може перерости у карний злочин. Понад 9 місяців ми відстежували події, які призвели зрештою до вбивства трансгендерної жінки. Це було жахливо: теоретично ми знали все це, але коли воно трапилось насправді, це було поза-будь яким уявленням, ми не чекали цього”, – розповідає режисер.
“Знімати кіно на цю тему – неабиякий виклик. Яке завдання ви ставили перед собою?” – запитує кореспондент Євроньюз Вольфґанґ Шпіндлер.
“Я не мала наміру знімати фільм про людей, які є жертвами. Я хотіла зробити кіно про людей, які беруть кермо правління до власних рук. Так, у моєму фільмі йдеться про зло, про ненависть, але я прагнула розповісти цю історію з гумором. Під час перегляду фільму на кінофестивалі у Стамбулі в залі стояв сміх, попри те, що дивитись його було важко”, – відповідає Марія Біндер.
І каже далі:
“Цей проект – результат співпраці з турецькими організаціями, які захищають права сексуальних меншин і транссексуалів. Ми організували цілу програму з майстер-класами з тим, щоб дослідити, як ці спільноти можуть співпрацювати з мас медіа, аби дати своє бачення проблеми. Ми об‘їхали 8 великих міст по цілій Туреччині, аби ознайомити громадськість з нашим правозахисним проектом. Ми не обмежувались показом фільму, це – комплексний проект”.
Проект став можливим за підтримки Європейської організації за демократію та права людини.
Стрічка саме вийшла у прокат у Туреччині. Незабаром її можна буде переглянути в інтернеті.
3 липня 2026 р.
Сьогодні словосполучення «гендерна рівність» звучить у медіа, на конференціях, у державних програмах і громадських дискусіях. Ми можемо сперечатися про темпи змін, говорити про нові виклики чи недосконалість рішень, але навряд чи когось здивує сама розмова про рівні права та можливості жінок і чоловіків. Але 20 років тому все було зовсім інакше!
1 липня 2026 р.
Повномасштабне вторгенення суттєво вплинуло на життя українських громад. Поряд із безпековими викликами загострилися проблеми психологічного благополуччя та гендерно зумовленого насильства, особливо у сільських і віддалених населених пунктах, де доступ до підтримки часто обмежений.
30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».
