Пані Ольга Шевченко виїхала зі Слов’янська Донецької області до Київщини. Каже, після 24 лютого 2022 року були думки, що то ненадовго, можливо, вдасться пересидіти. Але після того, як російська ракета влучила в будинок її подруги і та загинула, зрозуміла, що треба рятувати своє життя, а також життя матері та бабусі. Полишала рідний дім ридаючи.
Автор: Жіночий консорціум України
Пані Ольга Шевченко виїхала зі Слов’янська Донецької області до Київщини. Каже, після 24 лютого 2022 року були думки, що то ненадовго, можливо, вдасться пересидіти. Але після того, як російська ракета влучила в будинок її подруги і та загинула, зрозуміла, що треба рятувати своє життя, а також життя матері та бабусі. Полишала рідний дім ридаючи. Щоб хоч якось нині відволіктися від невтішних думок, прагне бути корисною армії: допомагає робити свічки на фронт та готує щось смачне. Але наголошує - на Київщині їй подобається, вдячна людям, що добре її прийняли.
До війни пані Ольга була кераміком. Розповідає, процес виготовлення кераміки знає від початку до кінця, то творча робота. Проте після переїзду знайти собі роботу за фахом не змогла. Тепер думає, в чому цікаво б було себе реалізувати. Важливим кроком на цьому етапі був тренінг зі працевлаштування Жіночого консорціуму України. З командою ЖКУ пані Ольга познайомилася ще раніше, після окупації Київщини команда приїжджала і в село, де вона нині живе, – в Литвинівку. Тоді і відбулося знайомство і подальші спілкування та співпраця.
Після тренінгу із працевлаштування пані Ольга остаточно зрозуміла, що треба починати щось своє, бо треба розвиватися, треба рухатися далі. Тож записалася на курси з епоксидної смоли. Заняття надихають, адже цей напрям вимагає творчого підходу, а це саме те, що дуже подобалося в кераміці. Навіть більше – вже пані Ольга налагоджує контакти з продавцями, щоб зрозуміти найближчі перспективи в цьому напрямку, що можна планувати, які є варіанти.
«А ще тренінг був корисним для усвідомлення того, що я знаю і вмію значно більше, аніж думала» – каже пані Ольга. Навіть більше – думала, що її знання і вміння нікому не потрібні. Виявляється, потрібні! Після тренінгу, розповідає, ходила на співбесіди на ті посади, які раніше навіть не розглядала. Тренінг дав багато і для розуміння інших. Вкрай корисним було спілкування з учасницями тренінгу, з’явилися контакти, навіть уже є спільні ідеї. «Мені легко порозумітися з людьми, каже пані Ольга. – Я люблю людей, люблю спілкування, взаємодію».
Щодо власної стратегії, як не опускати рук і попри все рухатися далі, то пані Ольга каже – головне пробувати. Іти, навіть якщо щось не виходить. Ну, не вийшло, це не катастрофа, треба дивитися на щось інше! І додає: «Я вірю, що повернуся додому і там застосую все те, чого навчилася тут, це моя найбільша мрія»
Матеріал створено у рамках проєкту Жіночого консорціуму України «Своєчасна та належна допомога та підтримка населенню, яке постраждало від війни»
2 червня 2026 р.
Коли навколо так багато тривог, найціннішим стає простір, де можна просто видихнути й відчути, що ти не одна. Для багатьох жінок у громадах Київщини та Чернігівщини, які пережили жахи війни, евакуацію та втрати, психологічна підтримка в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни» став саме таким безпечним прихистком.
29 травня 2026 р.
Повномасштабна війна Росії в Україні принесла в українські громади не лише руйнування та втрати, а й глибокі психологічні травми. Особливо гостро це відчувають жінки у невеликих селах і віддалених громадах, де доступ до підтримки обмежений, а пережитий досвід часто залишається непроговореним. Щоб підтримати цих жінок і громади Жіночий консорціум України реалізував проєкт «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни» у Киїнській, Киселівській, Крутівській та Поліській громадах Київської й Чернігівської областей.
27 травня 2026 р.
Під час війни гендерно зумовлене насильство (ГЗН) в Україні не зникло. Навпаки, ризики для жінок значно зросли. Однак офіційна статистика не відображає реальних масштабів проблеми. Саме цей парадокс став одним із ключових висновків Моніторингу реалізації прав жінок у воєнний час (2022–2025 рр.).
