
У багатьох донецьких дітей цього року закінчилося дитинство. І вік тут не при чому: маленькі донеччани ось вже кілька місяців живуть цілком дорослим життям. Вони знають слова "артилерія", "залпи", "обстріл", "бойовики", "осколки снаряда", а "Ураган" і "Град" для них - вже не завжди природні явища, так само як "Тюльпан" і "Гіацинт" - не тільки квіти.
Автор: NEWSru.ua
У багатьох донецьких дітей цього року закінчилося дитинство. І вік тут не при чому: маленькі донеччани ось вже кілька місяців живуть цілком дорослим життям. Вони знають слова "артилерія", "залпи", "обстріл", "бойовики", "осколки снаряда", а "Ураган" і "Град" для них - вже не завжди природні явища, так само як "Тюльпан" і "Гіацинт" - не тільки квіти.
Гільзи й осколки від снарядів, підібрані на місці руйнувань, деякі батьки приносять додому замість сувенірів, а діти в школах демонструють "скарби" один одному. "Ми ходили до краєзнавчого музею, який наші волонтери прибирають і відновлюють, син назбирав там осколків від снарядів, тепер вдома тримає в коробочці, показує друзям", - розповіла Сегодня.ua мама 12-річного Максима Ірина Малай. - А вже гільз у них - повні кишені".
Нові реалії принесли маленьким донеччанам і нові ігри. "Спостерігав, як діти років 5-6 в пісочниці біля будинку грали в "Блокпост": знайшли якісь старі пакети, набили їх піском і склали один на одного. Машинки проїжджали-об'їжджали цей "блокпост", їх " перевіряли", загалом, все, що діти бачили в місті, - поділився донеччанин Сергій Білоусов. - Ще я чув, як один хлопчик іншого обізвав "сепаратистом" і через це зав'язалася неабияка бійка".
Дорослі не втомлюються пояснювати маленьким донеччанам, що в світі з'явилася ще одна небезпека - заміновані іграшки. Їх не можна піднімати із землі, до них краще взагалі не підходити, а відразу кликати дорослих, якщо раптом іграшка виявилася в незвичному місці, наприклад, посередині дороги. "Знаю, що такі випадки були в Слов'янську, але в Донецьку поки Бог милував. Моя дитина тепер навіть до каміння і гілок ставиться з підозрою, - говорить Євгенія Стусь. - Зайвий раз булижник не "футбольне".
Схоже, діти Донбасу проходять ту ж сувору школу життя, що і їх батьки в 90-х. Вони разом з мамами і татами стоять в чергах - за водою, за хлібом, в єдиний працюючий у місті банк... Вони не завжди йдуть вранці в школу, тому що масований обстріл змушує всю сім'ю залишитися вдома і засісти або у ванній, або в передпокої, або спуститися в підвал. Вони знають, що таке "тривожний чемоданчик", де в будинку лежать всі документи і пам'ятають назубок номери мобільних телефонів всіх членів сім'ї.
Поки батьки спостерігають, як раптово дорослішають в умовах війни їхні діти, самі маленькі донеччани намагаються зберегти спокій, а деякі ще й заспокоюють своїх тат і мам. "Коли ми чуємо звуки пострілів, донька кричить мені, що це далеко і до нас не залетить, і щоб я не боялася. Їй п'ять років. Вона не повинна знати цього, в її голові повинні бути мрії про іграшки, книжках і роликах, а вона знає, що ключ від підвалу - у сусідки навпроти, і що в підвал не треба брати багато іграшок", – зі сльозами говорить Ілона Зварич.
Її подруга, мама 10-річного Олега, також не може стримати емоцій: "Син переписав з біжучого рядка по телевізору всі телефони "гарячих ліній ДНР" на випадок, якщо когось з родини заберуть на вулиці. Він читає новини про війну і дивиться карти АТО, розповідає мені, як за ніч змінилася ситуація".
На вулиці юні донеччани стали стриманіше. "Коли повз нас йдуть бойовики з автоматами, я раніше кричала: "Дивіться!", а зараз мовчу, тільки маму штовхну тихенько, щоб вона подивилася - і все", - розповіла 11-річна Маша Яворівська.
"Були з мамою в магазині - і тут як бабахнуло! Ми присіли відразу, і інші люди теж, а хтось навіть впав на підлогу і лежав. А я знаю, що кричати не треба і плакати теж, треба тихенько сховатися і сидіти, поки не стане тихо, - пояснив нам 8-річний донеччанин Данило Єрмощенко. - Мама говорила мені раніше, що це салюти, але я знаю - стріляють".
Дончанка Олена Мишко каже: її 7-річна дочка чує звуки розпочатого обстрілу, навіть якщо в квартирі шумно - біжить вода або працює телевізор. "Слух як у кажана, - сумно посміхається Олена. - Я готую на кухні, нічого не чую, а Маришка летить зі своєї кімнати: "Мамо, бігом у ванну!" Значить, десь починає "бабахати", і краще пересидіти всі "бабахи" у безпечному місці".
В відкрилися 1 жовтня школах також подумали про безпеку учнів. "У нас в школі на першому уроці розповідали про Джона Юза, засновника Донецька, а на останньому уроці замість фізкультури ми тренувалися, як себе поводити, якщо раптом почнуть сильно стріляти. Ось учитель три рази дмухнув у свисток - значить, треба бігти в роздягальню для хлопчиків на другому поверсі в школі. Там безпечно, бо вікон немає", - розповіла третьокласниця Дарина.
Вчителі в свою чергу з сумною посмішкою говорять: "Ось і стали в нагоді всі плани евакуації і всі матеріали з цивільної оборони. Хоча краще б ми і далі просто малювали, ніж використовували в житті..."
Нагадаємо, 1 жовтня в Київському районі Донецька "ДНР" з системи залпового вогню обстріляли загальноосвітню школу № 57 , розташовану по вулиці Яснополянской, в результаті чого загинули 4 людини і отримали поранення ще 8 осіб.

23 липня 2026 р.
Чому одна дитина постійно ображається, що брата чи сестру люблять більше? Чи справді все потрібно ділити порівну? І як реагувати на дитячі сварки так, щоб вони не перетворювалися на довічну образу? Саме про це говорили учасники онлайн тренінгу «Сіблінгові війни у кризові часи: як збалансувати дитячу конкуренцію та захистити право кожної дитини на батьківський ресурс», який у межах проєкту «Допомога, відновлення, відбудова для дітей та України, про яку вони мріють. Частина III» провела психотерапевтка Тетяна Пашко.

23 липня 2026 р.
Літня школа «Лабораторія впливу "Child Rights Makers"», що діє у межах проєкту «Зміцнення громадянського суспільства для забезпечення прав дітей», триває. І кожен день тут наповнений новими знайомствами, відкриттями, дискусіями та спільною роботою. Вони малюють, сперичаються, працююють в командах, говорять про права дітей, булінг, власний досвід і майбутні зміни.

22 липня 2026 р.
Вісім команд із різних регіонів України, десятки дітей, педагоги й ментори зібралися на Літній школі «Лабораторія впливу "Child Rights Makers"», щоб зробити перший крок до великої спільної справи – дослідження того, як в Україні реалізуються права дитини.