Під загрозою опинилося життя вінницьких дітей-інвалідів. Протягом багатьох років вони жили, лікувалися та навчалися в реабілітаційному центрі. тепер їм можна там бути лише шість місяців на рік.
Згідно з новими правилами соціальної політики кожна дитина-інвалід має можливість проходити курс реабілітації лише шість місяців на рік.
Так записано в п.7.7. Наказу Міністерства праці та соцполітики "Про затвердження типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів", який вступив у силу цього року.
На думку урядовців, цього досить, щоб дитина адаптувалася, вилікувалася та наступні шість місяців відвідувала звичайну школу чи університет.
От тільки батьки хворих дітей так не вважають. Для більшості з них звичайні школи - нездійсненна мрія. То чому ж півроку дитина має перебувати вдома?!
До того ж, більшість батьків працює, і тепер постає питання про звільнення. А за що годувати-лікувати - за 800 гривень допомоги від держави?
У розпачі мати тринадцятирічного Сашка Буряка - хлопець чотири роки поспіль проходить курс реабілітації у центрі. В лютому термін його перебування закінчився. За словами жінки, у відділі соціального забезпечення документи на подовження реабілітації не приймають.
- І що далі робити - гадки не маю, - говорить Світлана Буряк. - Посадити дитину вдома - не вихід. Адже чотирирічний брат Сашка теж інвалід, у нього гідроцефалія та ДЦП, дитина лежача. Сашко теж раніше не ходив, та дякуючи лікувальним процедурам, дитина хоч на милицях ходить. Через хворобу він не може навчатися. Але ніщо не замінить дитячого спілкування: у колективі хлопець наче ожив, складає пазли, розмовляє.
- Тут класно, я багато чому навчився, і досі навчаюсь, - говорить майбутній програміст Саша Козак (14)
Майже легенда реабілітаційного центру «Промінь» - чотирнадцятирічний Саша Козак, про нього кажуть - світла голова. Мати від хлопця відмовилася. Батько п’є, та хоч зрідка на свята забирає хлопця до себе в село. Перші роки життя Саша Козак провів у інтернаті, а останні чотири роки сяюча усмішка не сходить з його не по роках дорослого обличчя. Тут у нього не лише справжній дім, а й можливість проявити свої здібності. Він просто незамінний в комп’ютерному класі: і програму встановить, і для центру документи складе, і надрукує. І що робити цій дитині, коли в нього ця домівка буде лише на півроку?
- Уже 30 березня буду думати, що далі робити, - говорить Саша, вправно клацаючи по клавіатурі. - А поки що навчаюся, в ігри граю, спілкуюся з друзями «ВКонтакті», та у «Фейсбуці».
День у десятирічного Максима Ужицького розписаний по хвилинах: бісероплетіння, читання, математика, українська мова, малювання, «Я і Україна». І все це разом з оздоровчими процедурами. А ще хлопець складає вірші.
Товстий зошит списаний різнокольоровими олівцями, які завжди біля нього. Останніми рядками Максим вітав на святі увесь жіночий колектив реабілітаційного центру. Хвилювався неймовірно, та гучні оплески додали сміливості.
- Нам лікарі ніякої надії не давали, - розповідає Любов Ужицька, мати Максима. - Скільки ми по санаторіях виїздили, все без толку, а тут дійсно люди від Бога, сина просто не впізнати. Та в середини квітня термін реабілітації закінчується.
Працівники «Променя» від коментарів утримуються. Лише кажуть, що рішення Міністерства про піврічне обмеження курсу лікування продиктоване намаганням лікувати якомога більше дітей в області.
- Але ми й так жодній хворій дитині не відмовили, - говорять працівники «Променя». - Звісно, якщо є направлення від головного управління соціального захисту. А шість місяців для дитини-інваліда, якій при надходженні до центру складається індивідуальна програма реабілітації, означає, що ми випустимо недолікованих та недореабілітованих дітей. Адже в кожної дитини прогрес різний.
До речі, з’явилася ще проблема з харчуванням. Раніше всі діти їли тричі на день. Тепер так зможуть їсти тільки ті, хто там ночує, інші тільки снідають. Тобто дитина, яка знаходиться в центрі з дев’ятої ранку до п’ятої вечора, поїсти зможе тільки раз на день.
Занепокоєнні долею дітей батьки звернулися за підтримкою до вінницьких чиновників. Голова обласної ради Сергій Татусяк пообіцяв допомогти. Хоча й попередив - не його це рівень.
Надіслали листа до Адміністрації Президента про те, що термін проходження реабілітації не може обмежуватися шістьма місяцями на рік, а повинен визначатися реабілітаційною комісією центру. Та відповідь пришла невтішна – закон є закон.
У реабілітаційному центрі «Промінь» на денному та цілодобовому обслуговуванні знаходяться 153 дитини з важкими формами інвалідності з усієї області. Діти з ураженням опорно-рухового апарату, незрячі, з хворобою Дауна. Діти, яких батьки залишили назавжди, діти, яких забирають на свята чи вихідні. Для більшості з них Центр - єдина домівка, яку вони втрачають. Адже у Вінниці немає більше закладів, які б надавали стаціонарно комплексні, соціальні та медичні послуги пацієнтам з важким ступенем інвалідності.
Стаття 26 Конвенції про права інвалідів, яку ратифікувала Україна у грудні 2009 року, говорить про те, що інвалідам гарантується реабілітація та соціальна адаптація протягом життя.
Конвенція є обов’язковим документом для держав, що її прийняли. Наказ від 13.02.2007 №48 Міністерства праці та соціальної політики України дискримінує дітей-інвалідів в отриманні необхідних реабілітаційних послуг.
