Вони не хочуть сидіти в чотирьох стінах і здобувати освіту наодинці з підручниками. Вони - це діти з особливими потребами. В Україні їх близько 150 тисяч. А інклюзивних шкіл, пристосованих для таких учнів, всього зо два десятки.
Автор: СТБ
Вони не хочуть сидіти в чотирьох стінах і здобувати освіту наодинці з підручниками. Вони - це діти з особливими потребами. В Україні їх близько 150 тисяч. А інклюзивних шкіл, пристосованих для таких учнів, всього зо два десятки.
Семикласник Богдан інвалід дитинства з діагнозом дитячий церебральний параліч. Освіта має вдома. Вчить уроки з мамою. Вона і читає за нього, і пише. Т.к. сам хлопчик не в змозі. Покладається тільки на власний слух. Вірші запам'ятовує, 2-3 рази послухавши.
Тут в Броварах немає школи, де могли б навчатися діти з особливими потребами. Поки могла, мама носила Богдана до школи на руках. Носила в п'ятий клас.
Ніна Лазоренко, мати:
Мі трошки до школи ходили Лише на англійську мову, Поки ВІН БУВ ліг, я могла йо підняті. Я Хотіла, щоб ВІН з дітьмі хоч трошки спілкувався.
Оля теж має діагноз ДЦП. І теж з Броварів.
Ольга Никитюк, учениця 9-го класу (м.Біла Церква):
Коли я Була в Броварах, я сіділа Фактично в 4 стінах, НІ з Кім не спілкувалася. Це Було для мене Дуже Важко.
Так було раніше. Щоб Оля змогла вчитися в звичайній школі, її батьки переїхали до Білої Церкви. Тепер, за словами дівчинки, вона щаслива, тому що має друзів.
Ця білоцерківська школа - інклюзивна. Тобто для всіх. Нарівні з іншими тут навчаються і діти з особливими потребами. Зараз таких 33. Все з діагнозом дитячий церебральний параліч. За кошти міжнародних організацій школу архітектурно адаптували. Є пандуси, ліфт та вільний доступ в усі кабінети. Замість фізкультури в учнів з ДЦП індивідуальні заняття з реабілітологом.
Настя Здановська, учениця 3-го класу (м. Біла Церква):
Раніше я другі робила. А Це мені незвічні вправо - смороду мені Дуже подобаються.
У дев'ятому класі урок української мови. Влад єдиний в класі, хто має свою асистентку. Вона допомагає йому пересуватися і сидить поруч на заняттях, щоб допомогти впоратися з підручниками і зошитами.
Владислав Кухта, учень 9-го класу (м. Біла Церква):
Вісь мій помічник - учитель. ВІН, вон мені допомагає писати на уроках, ЯКЩО я Щось НЕ встігаю. А поки вон пише, я слухаю уважно, Що розповідає вчитель.
До школи на оглядини прибули представники громадських організацій, батьки дітей з особливими потребами і самі діти з різних регіонів. Побаченим вражені.
Ірина Мамчур, мати інваліда дитинства (м. Євпаторія):
Вони задіяні в навчальному процесі, вони соціалізувати в суспільстві, вони спілкуються з дітьми, а не сидять вдома і не дивляться телевізор, як нікому не потрібні діти.
Ольга Чичикало, заступник директора з навчально-виховної роботи (м. Біла Церква):
Хотілося б, щоб ВСІ діти, які мают особливі освітні потреби, щоб смороду малі доступ до якісної освіти, и щоб смороду малі навчатіся поряд Зі Своїми одноліткамі.
В Україну інклюзивних шкіл десятка два. Ліфт, а значить доступ до всіх кабінетах, є тільки у трьох. Хоча і в Конституції України, і в Конвенції ООН задекларовані рівні права для всіх дітей.
Але ось прав Богдана, як і тисяч дітей з особливими потребами, не дотримані. Змінити місто, навіть заради сина, його батько і мати поки не можуть. Повинні ще подбати про літніх батьків. Сам хлопчик зізнається: найбільше йому не вистачає спілкування з однолітками.
Богдан Лазоренко, учень 7-го класу (м. Бровари):
Приходять, но Дуже рідко, так Як смороду привикли, Що бігають по вуліці. Чи не Можу з ними побгаті. Смороду приходять, поспілкуваліся и пішлі.
Крім батьків та вчителів, що приходять додому, ще один з небагатьох співрозмовників Богдана - черепашка Джесс.
12 жовтня 2026 р.
Фахівці, які щодня працюють із людьми, що пережили окупацію, переміщення, втрату дому та інші травматичні події, добре знають, як важливо бути поруч із тими, хто потребує допомоги. Але хто подбає про самого фахівця, який переживає десятки чужих болючих травм? Саме про це говорили під час дводенного тренінгу «Турбота фахівців про себе. Професійне вигорання та вторинна травма», який відбувся у межах проєкту «Підтримка без бар’єрів», який Жіночий консорціум України реалізує за фінансування Ради Європи.
8 жовтня 2026 р.
Дитинство на Сумщині сьогодні важко назвати безтурботним. Повітряні тривоги, вибухи, постійна небезпека – усе це стає частиною щоденності, у якій діти мають не лише вчитися, гратися й дружити, а й якось давати раду страху, злості, суму та напруженню.
6 жовтня 2026 р.
В рамках Проекту «Посилення громадянського суспільства у захисті прав дітей», який ГО "Жіночий консорціум України" реалізує у співпраці та за підтримки Save the Children Ukraine оголошує тендер з організації проведення воркшопа (проживання, харчування).
