За принципом самообслуговування. Про побутову залежність

У маленькій однокімнатній квартирі десь на околиці міста стоїть розгублена дівчина. Вона зачепилася за кабель від ноутбука, і той випав зі стіни разом з розеткою. Дівчина не знає, що їй робити: вона пам'ятає, що не варто лізти до дротів під напругою, і щось пригадує про фази, гумові капці, але їй ніколи в житті не пояснювали, як лагодити розетки, і, тим паче, не давали зробити це самій — вона ж дівчинка. Перед від'їздом на навчання тато зібрав для неї невеличкий ремонтний набір — викрутка, кілька сантехнічних прокладок, маленький молоток — і сказав, щоб сама нічого не робила, а дзвонила йому. Але татові їхати до неї дві години, до того ж він зараз на роботі. Знайомих хлопців у новому місті теж поки мало, а ті, що є, сприймуть прохання полагодити щось вдома як запрошення на секс.

На іншому кінці міста на кухні студентського гуртожитку стоїть хлопець з пательнею в руках. На пательні підгорілий шмат м'яса і пересмажена картопля— аби не брак грошей, все б полетіло у смітник. Хлопець не вміє готувати — вдома куховарила мама або бабуся, тож все, що він може, — розігріти їжу в мікрохвильовці. Звісно, приїхав він з повними сумками харчів, але вони дуже швидко закінчилися. Так само як і гроші. Тож спочатку він ходив до їдальні, потім купляв напівфабрикати, а тепер усвідомив, що зготована власноруч картопля чи каша обійдуться набагато дешевше. Жаль, що свого часу не навчився в мами готувати хоч найпростіші страви.

І дівчина, й хлопець з часом розберуться зі своїми проблемами: на щастя, є інтернет з порадами і детальними рецептами. Вона придбає необхідні інструменти і з задоволенням збиратиме замовлені в польській Ікеї меблі, а він підкорить серце майбутньої дружини куркою у вершковому соусі. Однак перш ніж радіти кмітливості сучасної молоді, варто замислитись, чому досі, в часи принаймні декларованої гендерної рівності, хлопців і дівчат випускають у самостійне життя із "половинним" набором знань і вмінь.

У пошуках половинки

Батьки, котрі донині виховують своїх дітей в межах традиційного розподілу домашніх обов'язків, сприймають світ дещо спрощено. Вони свято вірять, що "дитинка" знайде собі пару, яка володіє іншою "половиною" побутових умінь — чоловік забиватиме гвіздки, а жінка готуватиме борщ. Натомість життя передбачає трохи більше варіантів — можна не знайти партнера, можна нещасливо закохатись у чоловіка, який не має дрилю, чи в жінку, яка принципово не прасує сорочок. А ще ж можна закохатись у людину своєї статі — і що тоді? Два борщі й жодної викрутки в домі чи купа викруток, але ніяких голубців?

Та навіть якщо уявити ситуацію, в котрій хлопця дбайливо передають з маминих у жінчині руки, а дівчину з-під батькової опіки під опіку чоловіка, це геть не виключає побутових конфліктів. Бо в одній родині миття підлоги — це винятково чоловіче, в іншій — жіноче заняття. Чиїсь батьки однаково дбають про дітей, а в когось дитячі справи — мамина парафія. Хтось із дітей слухняно всотував модель поведінки, а хтось не міг дочекатися свободи від неприємних обов'язків. Добре, якщо молоді люди виявляться достатньо розумними, щоб домовитися між собою і справедливо розподілити домашні справи, зважаючи на власні вподобання. А якщо ні? Невже для сімейного щастя доведеться шукати свою половинку не за принципом спільних цінностей, а за її здатністю "доповнити" наші пробіли?

У будь-якому разі, життя може підкинути й додаткові несподіванки — хвороби, під час яких увесь побут лягає на плечі партнера, відрядження, розлучення, аби не гірше... "Після смерті чоловіка, коли минув перший розпач, я виявилася абсолютно безпорадною, — пригадує Анастасія, мати двох дітей, що втратила чоловіка в автомобільній аварії шість років тому. — Я рано вийшла заміж, ніколи не працювала, жодного разу не залагоджувала справи з банками, ЖКГ, адвокатами — все це робив чоловік. Мене до сліз лякала необхідність спілкування з будь-якими установами. Так, я була прекрасною господинею, але кого це тепер цікавило? Добре, що старший син виявився опорою, але ж він не буде поруч завжди — довелося вчитись усьому самій". Схожі історії можна почути і з іншого боку — після смерті дружини її роботу змушена брати на себе донька чи якась знайома жінка, бо виявляється, що чоловік не здатен ані випрасувати собі речі, ані нормально нагодувати себе й дітей, ані подбати навіть про своє здоров'я.

Автономні одиниці

Здатність повноцінно обслуговувати себе і ухвалювати самостійні рішення, себто здорова самодостатність, чомусь лякає багатьох людей. "Якщо він усе вмітиме сам, то ніколи не одружиться, нащо йому дружина?", "якась вона в тебе надто самостійна, дивись, ще покине тебе" — такі фрази звучать з вуст людей, котрі сприймають шлюб як певну залежність від функцій партнера. Кохання для них — не ключове в сімейному житті, набагато важливіше пов'язати одне одного ниточками компенсацій власних невмінь. У цьому є певний сенс — коли у пари виникає думка про розлучення, то чим більше вони залежать одне від одного на побутовому рівні, тим більше шансів, що думка залишиться думкою, не втілиться в дію. Але хіба можна назвати щасливим той шлюб, котрий тримається на небажанні чоловіка прибирати чи страху жінки перед "чоловічими" справами, які нікому буде залагоджувати?

Утім, гірше те, що така залежність тримає й пари, які давно би розпалися через насильство — психологічне чи фізичне. Там, звісно, підключається ще й свідома маніпуляція насильника, котрий прагне зробити свою жертву максимально залежною і несамостійною, але ж передумови до цього закладаються ще в дитинстві, коли маленьку людину переконують в тому, що сама вона не впорається зі своїм життям.

Якщо така перспектива майбутнього ваших дітей вас мало тішить — саме час вчити їх самостійності без огляду на стать. Базові потреби кожної сучасної людини — нагодувати і прогодувати себе, утримувати власне помешкання, речі й одяг у достатніх для здоров'я чистоті й порядку, дбати про своє здоров'я і безпеку, справлятися з побутовими проблемами і знати, що робити у форс-мажорних ситуаціях. Залучайте дітей до всіх домашніх справ, не чекаючи підліткового віку, довіряйте дівчинці постукати молотком, а хлопцю — пересадити квіти, відправляйте їх у дитячі табори з миючим засобом і швацьким набором, а не з купою чистих речей, ходіть у походи та на пікніки й призначайте дітей відповідальними за вогнище, обід чи миття посуду. Покладіть вдома книжку-рятівницю, де буде написано й намальовано, куди й кому телефонувати у випадку прорваної труби, пожежі, хвороби, травми. Говоріть з ними про їхнє майбутнє самостійне життя, розказуйте про власні "дорослі" справи. І будьте готові допомогти, а не зробити замість них.

І не варто боятися, що ці знання й уміння зроблять з вашої дитини одинака чи одиначку — природа подбала про інші підстави для взаємного притягання, окрім потреби в супі чи просвердленій стіні. Цілком можливо, що частину справ дітям так ніколи й не доведеться робити самим у дорослому житті, але вони будуть знати, що впораються, а це того варте.