ЖКУ-25. Як наша робота допомагає жінкам приходити до влади

Більше десяти років Жіночий консорціум України працює над тим, щоб жінки були не лише масовкою на виборах, а й тими, хто ухвалює рішення у громадах, містах, областях і на національному рівні. Але що дає ця робота на практиці? Чи справді жінок у політиці стає більше?

Про те, як ЖКУ просуває участь жінок у політиці та владі, ми вже розповідали у «Ретроспективі гендерних моніторингів виборів»  https://wcu-network.org.ua/news/zhku-25-retrospektyva-gendernykh-monitoryngiv-vyboriv-v-ukraini/

Цього разу говоримо про інше. Про результат. І про те, чому шлях до нього виявився зовсім не прямим та простим.

Коли цифри показують проблему

Перший в Україні комплексний гендерний моніторинг виборів ЖКУ разом із Жіночою демократичною мережею провів (WDN) у 2012 році під час парламентської виборчої кампанії. Він чітко зафіксував те, що до того залишалося значною мірою поза увагою: жінок у політиці критично мало, а виборчий процес не забезпечує рівних можливостей для жінок і чоловіків.

Ці дані стали не просто статистикою. Вони допомагали говорити про проблему мовою фактів із політиками, виборцями, громадськими організаціями та тими, хто формує виборче законодавство.

Але розмов було недостатньо. Якщо ми бачимо бар’єр, то потрібно шукати спосіб його подолати. Саме тому у 2012-2013 роках ЖКУ за сприяння Канадського фонду розвитку місцевих ініціатив реалізував проєкт «Розбудова стратегії участі жінок на місцевих виборах». Робота відбувалася у шести регіонах України – Київській, Волинській, Закарпатській, Запорізькій, Харківській областях та в Криму.

Йшлося вже не лише про фіксацію проблеми, а про створення умов для участі жінок у виборчому процесі та посилення їхньої спроможності бути кандидатками й майбутніми представницями громад.

Квота сама по собі не гарантує результату

Подальша історія українських виборів добре показала, наскільки важливою є системна робота.

Місцеві вибори 2015 року стали першими, що відбулися за умов законодавчо передбаченої 30% гендерної квоти. Але квота була необов’язковою, а за її недотримання не передбачалося реальних санкцій.

Результат виявився парадоксальним: кількість обраних жінок на окремих рівнях влади не зросла, а подекуди суттєво зменшилася.

Це був важливий урок: сам факт появи норми в законі ще не означає, що вона працюватиме.

У 2019 році на парламентських виборах, а у 2020-му – на місцевих виборах ситуація змінилася. Законодавці запровадили вже 40% гендерну квоту, а головне – механізм її забезпечення: партії, які не дотримувалися встановлених вимог під час формування списків, ризикували не бути допущеними до виборів. І поступово зміни стали помітними і в цифрах.

Більше жінок – але не всюди

Докторка політичних наук, професорка кафедри міжнародних відносин, керівниця Лабораторії гендерних досліджень Оксана Ярош порівнює результати місцевих виборів 2015 та 2020 років.

«Якщо ми порівняємо гендерне представництво депутатського корпусу за результатами місцевих виборів 2015 і 2020 років, то виявимо такі тенденції. У обласні ради у 2015 році було обрано 16% депутаток, у 2020 – 28%, у міські ради у 2015-му році – 29%, а в 2020 році – 33%». Тобто за п’ять років частка жінок в обласних радах зросла на 12 відсоткових пунктів, а в міських – на 4. Це вже реальна зміна.

Але на рівні селищних і сільських рад динаміка виявилася протилежною! У селищних радах частка депутаток зменшилася з 46% у 2015 році до 38% у 2020-му, а в сільських – із 56% до 41%.

Ще більш показовою стала ситуація з головами громад. У 2015 році жінки становили 32% серед сільських, селищних та міських голів. У 2020 році – лише 17%.

Отже, жінок у політиці справді стало більше, але далеко не на всіх рівнях і не в усіх політичних ролях. І це дуже важливий результат роботи у сфері гендерної рівності: не просто побачити позитивну динаміку, а й вчасно помітити, де вона зупинилася або пішла назад.

Чому жінки досі не доходять до рівня ухвалення рішень? На думку Оксани Ярош, одним із пояснень такого відкату на рівні сільських та селищних рад стала децентралізація.

Реформа принесла громадам більше ресурсів (тобто грошей) і повноважень. А отже, зросла й конкуренція за ці посади.

Ще одна проблема – гендерні стереотипи та упередження виборців, а також бар’єри, з якими стикаються самі жінки, коли вирішують балотуватися.

І сьогодні вже зрозуміло, що боротьба за рівне представництво це значно більше, ніж питання відсотків у виборчих списках.

Потрібно, щоб жінки були готові йти в політику. Щоб політичні партії були готові їх висувати. Щоб виборці були готові їх підтримувати. І щоб законодавство створювало реальні, а не формальні можливості для участі.

Саме тут і проявляється сенс багаторічної роботи громадських організацій.

Моніторинг дозволяє побачити проблему. Дослідження – зрозуміти її причини. Навчання та підтримка – посилити самих жінок. Адвокація – домагатися змін у правилах гри.

І кожен із цих елементів потрібен для того, щоб наступна цифра в статистиці була іншою.

То який же результат?

Мабуть, найчесніша відповідь – результат є, і він вимірюється не тільки цифрами.

За роки роботи змінилося саме розуміння жіночого представництва у владі. Гендерний баланс перестав бути питанням лише активісток і громадських організацій і поступово став частиною виборчого законодавства та офіційної статистики. Дані про представництво жінок почала системно збирати та публікувати Центральна виборча комісія.

Зросла частка жінок у низці представницьких органів. З’явилися механізми, які змушують політичні партії враховувати гендерну рівність під час формування виборчих списків.

Водночас, статистика показує, що формальних правил недостатньо, щоб автоматично забезпечити рівність.

Тому робота не закінчується із запровадженням квоти. Навпаки, починається наступний етап: підтримувати потенційних кандидаток і діючих депутаток, працювати з політичними партіями, просвіщати виборців, удосконалювати законодавчі та інституційні механізми.

І, зрештою, постійно тримати питання участі жінок у владі у фокусі.

Бо досвід останніх десяти років доводить просту річ: коли прибираєш одну перепону – з’являється наступна. Тому просування жінок у політику – це не один проєкт і не одна кампанія. Це довга дистанція, на якій важливо не зупинятися!

НА АРХІВНИХ ФОТО: Презентація результатів гендерного моніторингу місцевих виборів у різних регіонах (2015 рік); велика конференція ПУЛ жінок (2016 рік); мистецька акція в межах гендерного моніторингу виборів (2012 рік); тренінг для молодих політиків «Основи гендерної політики» (2009 рік).