
Марія Алєксєєнко стояла у самих витоків ЖКУ. Тоді ще молода дівчина була свідком створення організації, а невдовзі очолила її. Спогадами про найважливіше та баченням майбутнього жіночого руху вона поділилась із нами під час інтерв`ю.
Автор: Жіночий консорціум України
Джерело: https://wcu-network.org.ua/
Марія Алєксєєнко стояла у самих витоків ЖКУ. Тоді ще молода дівчина була свідком створення організації, а невдовзі очолила її. Спогадами про найважливіше та баченням майбутнього жіночого руху вона поділилась із нами під час інтерв`ю.
Маріє, хто створював Жіночий консорціум України?
– Створенню Жіночого консорціуму Україні передувало ряд консультацій з жінками лідерками і жіночими організаціями, а формальне рішення ухвалила Перша установча конференція Жіночого консорціуму у 2001 році. Її учасницями стали представниці жіночих організацій з різних областей України. Їх було надзвичайно багато, більше ста організацій, які приїхали на установчі збори.
З чого починався ваш шлях у Жіночому консорціумі?
– З командою ЖКУ я познайомилася ще до створення організації. Тоді це були потужні жінки, які працювали над розвитком жіночого руху в рамках певного проєкту, який впроваджувався за фінансової підтримки США. Я долучилася до руху як волонтер.
На той момент (кінець 90-х – початок 2000-х) доступу до інформаційних ресурсів в Україні був обмеженим. Ми буквально «вручну» знаходили інформацію, яка могла бути корисна, самі перекладали її і розповсюджували в твердих паперових копіях для того, щоб жінки-лідерки мали доступ до цієї інформації: які є можливості для навчання, фінансової підтримки для впровадження проєктів, тощо. Буквально роздруковували інформацію на папері і розсилали в конвертах бюлетені.
Яким був перший проєкт організації після її офіційного створення?
– Тоді багато робилося для підтримки створення послуг для жінок, які страждають від домашнього насильства чи потерпілих від торгівлі людьми. Фокус на дітей був меншим, тому іронічно, що перший проєкт напряму не стосувався тематики прав жінок, а був про права дитини. Хоча і з фокусом на дітей, залучених до сексуальної експлуатації, і тому це також було здебільшого про дівчат. Це був проєкт, який підтримала Міжнародна організація праці, і з того почала розвиватися також і потужний дитячий напрямок ЖКУ. Разом з тим, напрямки гендерної рівності і попередження домашнього насильства теж були важливі, адже цікавили організації, які створювали Жіночий консорціум.
ЖКУ відзначає 25 років діяльності. Як організація впливала на теми гендерної рівності та прав дітей в Україні?
– Я думаю, що ми, по-перше, багато працювали з тим, щоб одним із ключових фокусів було саме питання інтеграції тем прав жінок і прав дитини в роботу організації. Ми багато працювали над обізнаністю про стандарти прав людини, про те, як відповідальні інституції мають їх розуміти і впроваджувати. .
Розвивали напрямок адвокації через структури ООН. Тому що на той момент, початок 2000-х, держава ще не сприймала серйозно громадські організації і якісь рекомендації чи відкриті дискусії з громадськими організаціями. Тобто завжди доводилось підходити до цих тем, до їх вирішення через інші структури, які мали вплив на державу.
Наприклад?
– Наприклад, Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Рада ООН з прав людини. ЖКУ зверталося в структури ООН, щоб вони допомогли достукатись до державних структур. Тому що держава Україна була і продовжує бути підзвітною до ряду інституцій ООН у зв'язку з тим, що є учасницею конвенції. І тому важливо було знати, а що ж ми, коли ми ратифікуємо конвенцію, маємо виконувати як держава, і до цього апелювати.
І в цьому напрямку, я думаю, Жіночий консорціум і по правам жінок, і по правам дитини багато чого зробив. В тому числі і об'єднуючись з іншими жіночими організаціями, які не входили в мережу, таким чином розширюючи партнерство.
Я думаю, що це ще одне хороше досягнення, тому що ми намагалися розширитися, співпрацювати з іншими організаціями. Це не завжди легко. Але це був принцип нашої роботи, що маємо знаходити механізми співпраці і разом з іншими організаціями працювати над вирішенням спільних проблем.
Якщо дивитися з 2026 року у 2001 рік, чи змінився рівень знань і розуміння в державних структурах щодо гендерної рівності, прав дитини та прав людини?
– Я думаю, по-перше, змінилося ставлення до громадських організацій, до інституцій громадянського суспільства, завдяки чому вести діалог стало простіше. Велика війна, звісно, внесла корективи, , і все-одно це зовсім вже інша картина, і я думаю, що ми тут теж доклали зусиль, щоб нас сприймали як партнерів, які хочуть кращого для країни.
На жаль, я це теж спостерігаю, що в плані якості послуг, їх доступності, ще багато чого треба робити, але принаймні вони створювались. Принаймні, знову ж таки до 2022 року, мені здається, що мережі, які розвивалися при державних соціальних службах, надавали більш якісну допомогу, ніж це було на початку 2000-х.
На вашу думку, на що мережі ЖКУ варто звертати увагу в найближчі роки?
– Я думаю, що з початком повномасштабної війни, навіть з початком війни в 2014 році, постало багато нових питань, з якими ми почали працювати. Це допомога переселенцям, інтеграція. Ще ширше постали питання безпеки в цілому, безпеки в громадах, необхідності відновлювати інфраструктуру. Стільки багато питань чутливих, до яких ми повертаємося. Як ця теперішня ситуація відгукнеться на дітях. Економіка десь розвивається, а десь повністю занепадає. І це на фоні того, що занепадають соціальні послуги. Багато соціальних працівників виїхали. Тобто до тих питань, з якими ми працювали, потрібно буде повертатися, але на них ще буде наслоюватися багато інших.
Інші питання – повернуться жінки і чоловіки з війни, питання реінтеграції, питання зброї. І зараз є вже широкий спектр питань. Питання участі жінок в захисті своєї країни, яке гостро стоїть і ставиться на порядок денний, коли ми говоримо про рівні права і як це має бути збалансовано, участь в родині, участь в безпековому секторі. Тобто це широке коло питань.
І важливо, щоб жінки реагували, долучалися з тією компетенцією, яка вже є, бо багато було за 25 років напрацьовано, і це те на що потрібно спиратись. Тобто той досвід і впровадження послуг, і прав людини, захисту, і важливої зараз розбудови… Дай Бог закінчиться війна, і ми переможемо. Є над чим працювати!
НА ФОТО: 2007 рік. ЖКУ ініціював першу альтернативну доповідь до комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (CEDAW), перс-конференція.
2008 рік. Обговорення проблеми дитячої праці в Донецьку
2008 рік. Круглий стіл «Стан впровадження в Україні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок».
2009 рік. Форум «Права дитини. 20 років в дії».
2009 рік. Всеукраїнський форум щодо подолання сексизму в рекламі.
2010 рік. Зустріч з тодішньою держсекретаркою США Хіларі Клінтон, яка приїжджала в Україну з фіційним візитом.
2011 рік. Зустріч мережі ЖКУ.
Січень 2014 року. Крим, круглий стіл «Жінки в політиці».






8 травня 2026 р.
Сьогодні тема булінгу та насильства у школах є відкритою, але ще 15 років тому про це воліли мовчати. Багато хто вдавав, що проблеми не існує: «Ну, це ж діти, самі розберуться».

8 травня 2026 р.
Сьогодні, 8 травня, в Україні і Європі відзначають День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років.

5 травня 2026 р.
Зазвичай у стрічці новин ви бачите результати нашої роботи: усміхнені обличчя, нові проєкти чи звіти про допомогу. Проте за кожним фото стоїть масштабна, багатовекторна та часто невидима робота.