В Україні відбулося кілька протестних акцій, учасниками яких стали матері, дружини, сестри учасників антитерористичної операції на сході. Вслід за Яворовом ці жіночі бунти спалахнули поблизу Житомира, у Львові. Пікетувальники вимагали забезпечити своїх рідних усім необхідним військовим спорядженням, провести ротацію силовиків, які четвертий місяць перебувають у гарячій точці. Перед воротами 80-го аеромобільного полку пікетувальники погрожували перекрити дороги, якщо керівництво частини не відреагує на їхні вимоги...
Автор: Високий замок
В Україні відбулося кілька протестних акцій, учасниками яких стали матері, дружини, сестри учасників антитерористичної операції на сході. Вслід за Яворовом ці жіночі бунти спалахнули поблизу Житомира, у Львові. Пікетувальники вимагали забезпечити своїх рідних усім необхідним військовим спорядженням, провести ротацію силовиків, які четвертий місяць перебувають у гарячій точці. Перед воротами 80-го аеромобільного полку пікетувальники погрожували перекрити дороги, якщо керівництво частини не відреагує на їхні вимоги...
Лілія Березанцева - сестра одного з контрактників, який зараз несе нелегку бойову вахту на Донбасі, у розмові з кореспондентом «Високого Замку» пояснила, що змусило її вийти на пікет:
- Мене і батьків військовослужбовців непокоїть те, що наші рідні від лютого без заміни служать у гарячій точці, хоча мають право на перепочинок. Обурює те, що елітний полк України не забезпечено оптичними прицілами, тепловізорами, навіть плащ-накидками від дощу.
Бронежилети є, шоломи – також, але невідомо, якої вони якості, якої давності. Нашим чоловікам, синам, братам потрібен змінний одяг, шкарпетки, не кажу вже про засоби гігієни. Нерегулярно їм доставляють воду.
Найбільше наших хлопців непокоїть те, що їм не дають відпочити. Кажуть: ми готові захищати країну, але дайте для цього все необхідне. Бійці сплять по дві-три години, весь час у напрузі. Годують їх сухпайками. А яке може бути здоров’я, коли харчуєшся ними майже півроку? Від такої їжі у наших бійців зуби стали чорними...
Свій погляд на ці події висловив керівник Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України Олександр Поронюк:
- Усі ми повинні зрозуміти одну річ: українську армію свідомо губили останні 22 роки, доводили її до ручки. І викликає глибоку повагу те, що, коли виникла необхідність захищати територіальну цілісність Батьківщини, наші хлопці пішли на схід України, стійко несуть там свою службу із захисту країни - хоча доводиться це робити у неймовірно важких умовах.
Десантникам завжди доводиться виконувати свої обов’язки далеко від місць дислокації. На їхні плечі звалилося перше, найтяжче випробування - і в бою, і в логістиці, і в забезпеченні. Тому стає дуже прикро, коли вони не отримують того, що повинні б отримувати захисники держави. Поділяю гнів родичів, які хвилюються за своїх синів, чоловіків, близьких. Треба дуже жорстко, навіть жорстоко питати з чиновників, які належно не забезпечують нашу армію майном, харчуванням, побутом. Переконаний: найближчим часом ми побачимо цих антигероїв, будемо знати, хто і чому не виконує своїх функціональних обов’язків. Будьте певні: вже скоро ситуація радикально зміниться у кращий бік. Готується нова ротація військовослужбовців. Ми викликаємо із запасу військовозобов’язаних, вводимо їх у військовий ритм життя, щоб вони розуміли, чим повинні будуть займатися...
Треба розуміти і те, що наші північні сусіди використовують всі засоби для ведення інформаційної війни проти України. Зокрема спекулюють на темі біженців, забезпечення нашої армії. Вони охоче транслюють заклики про блокування українських військових частин. Якщо купуватися на ці провокації, завтра сюди прийде чужинська армія і покаже нашим рідним, близьким, “как надо любить Родину”...
3 липня 2026 р.
Сьогодні словосполучення «гендерна рівність» звучить у медіа, на конференціях, у державних програмах і громадських дискусіях. Ми можемо сперечатися про темпи змін, говорити про нові виклики чи недосконалість рішень, але навряд чи когось здивує сама розмова про рівні права та можливості жінок і чоловіків. Але 20 років тому все було зовсім інакше!
1 липня 2026 р.
Повномасштабне вторгенення суттєво вплинуло на життя українських громад. Поряд із безпековими викликами загострилися проблеми психологічного благополуччя та гендерно зумовленого насильства, особливо у сільських і віддалених населених пунктах, де доступ до підтримки часто обмежений.
30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».
