
Армії та загалом сектору безпеки не обійтись без жінок, переконана бригадний генерал, заступник директора протиракетної оборони Європейського командування Збройних сил США Доун Дескінс. За її словами, військовий, у першу чергу, має бути професіоналом – і це не стосується його статі. Після 1970-х років у Збройних cилах США почались серйозні трансформації. Як наслідок, значно більше жінок почали захищати свою країну. В інтерв’ю Радіо Свобода Доун Дескінс розповіла, що стало стимулом для таких змін.
Автор: Радіо Свобода
Армії та загалом сектору безпеки не обійтись без жінок, переконана бригадний генерал, заступник директора протиракетної оборони Європейського командування Збройних сил США Доун Дескінс. За її словами, військовий, у першу чергу, має бути професіоналом – і це не стосується його статі. Після 1970-х років у Збройних cилах США почались серйозні трансформації. Як наслідок, значно більше жінок почали захищати свою країну. В інтерв’ю Радіо Свобода Доун Дескінс розповіла, що стало стимулом для таких змін.
– Тоді я була дуже молодою, тому знаю про це зі слів інших. Багато в чому на трансформації вплинуло те, що Сполучені Штати вийшли з війни у В’єтнамі, і ми перейшли на контрактні Збройні сили, тобто всі, хто вступав до лав армії, мав робити це зі власної волі. До того у США був призов.
І коли Збройні cили переорієнтувались на роботу з людьми, які добровільно готові служити, думаю, стало очевидно, що потрібно розширити коло людей, які можуть працювати на військових спеціальностях.
Але, думаю, з’явилось також розуміння, що жінки також беруть участь в обороні, вони стали досить активними на той час. Проте не могли проявляти себе уповні, адже були певні обмеження.
Тож зміна правил щодо участі жінок у житті армії стала способом розширити ці рамки.
– Чому важливо мати в армії не лише чоловіків, а й жінок?
– Думаю, дуже важливо, щоб Збройні cили відображали погляди всього суспільства. А громадяни певної країни – це і чоловіки, і жінки. І жінки хочуть служити своїй країні, як і чоловіки.
Тож це сприяє, як я це називаю, різноманіттю думок. Якщо всі в армії думатимуть однаково, результат її дій буде завжди однаковим. Але якщо розширити коло тих, хто до неї належить, результати будуть кращими. Ми прослідкували, що це правило працює в бізнесі, і перенесли його на сектор оборони.
– Зараз в Україні менше ніж 10% жінок-військовослужбовців, а ті, що є, часто скаржаться на гендерні стереотипи. Дійсно, частина суспільства переконана, що це робота лише для чоловіків. Ці упередження слід долати, чи вони самі зникнуть, коли жінок в обороні стане більше?
– Думаю, люди тоді змінюють думку, коли бачать, як усе відбувається і працює на практиці. Такі погляди… я б сказала, в кожній армії трохи присутні. Проте як тільки ви збільшуєте права жінок служити – автоматично сприяєте тому, що люди відмовлятимуться від упереджень.
А інколи ставлення змінюється, коли дивишся на свою сестру, дочку: хочеться, щоб вони мали такі ж можливості, як наші сини й брати.
– Під час виступу на конгресі Ви говорили про те, що складно врегулювати питання вагітності і виховання дитини для жінок-військовослужбовців. Які ще виклики є?
– Проблеми є з тим, щоб поєднувати роботу й родину, але це стосується як жінок, так і чоловіків. Ми в Сполучених Штатах почали особливо це відзначати від 2001 року. І, мабуть, це не стільки питання статі, скільки питання сім'ї.
– Як Вас, як особистість, змінила служба?
– Ну, по-перше, я стала старшою. Але якщо серйозно, будь-який довід нас змінює. Мені пощастило служити з найкращими чоловіками і жінками, які присвятили себе Збройним силам. А такі знайомства завжди тебе змінюють. Мене щодня вражає, як молоді хлопці й дівчата роблять просто фантастичні речі.

3 липня 2026 р.
Сьогодні словосполучення «гендерна рівність» звучить у медіа, на конференціях, у державних програмах і громадських дискусіях. Ми можемо сперечатися про темпи змін, говорити про нові виклики чи недосконалість рішень, але навряд чи когось здивує сама розмова про рівні права та можливості жінок і чоловіків. Але 20 років тому все було зовсім інакше!

1 липня 2026 р.
Повномасштабне вторгенення суттєво вплинуло на життя українських громад. Поряд із безпековими викликами загострилися проблеми психологічного благополуччя та гендерно зумовленого насильства, особливо у сільських і віддалених населених пунктах, де доступ до підтримки часто обмежений.

30 червня 2026 р.
У невеликих громадах особливо цінними стають простори, де можна не лише зустрітися, а й відчути підтримку, поділитися переживаннями та знайти внутрішні сили рухатися далі. Саме таким місцем відтепер стане кімната психологічного розвантаження «Острівець спокою. Простір довіри», створена у Крутівській громаді Чернігівської області в межах проєкту «Підтримка участі громадськості у зміцненні безпеки та психологічного здоров'я жінок у громадах, що постраждали від війни».