Геращенко: Світом несеться лавина сексуальних скандалів і шокуючих відвертостей

Вона змітає і знищує кар'єри і долі.

Наскільки гостра проблема сексуальних злочинів в Україні і чи можливі у нас відставки через таке?

Наскільки суспільство готове до подібних відвертостей? Кого знищить така історія: чоловіка-розпутника чи жінку, яка "неправильно вдяглася, нафарбувалася і сама винна"? Та й чи завжди позашлюбний секс тягне на домагання, а не є спільним бажанням і рішенням?

Україна традиційно залишається пуританським суспільством, де навіть в жорстокому згвалтуванні часто винять жертву (згадайте страшну історію Оксани Макар, коли чимало людей виправдовували злочинців, мовляв, дівчина не відрізнялася строгою мораллю)... При цьому нарочите пуританство і показна набожність часто не зупиняють українських чоловіків від шлюбних зрад чи примусу жінки до сексуальних послуг (кажуть, у справі одного відомого судді - "колядника" були не лише хабарі, а й примусовий секс" за позитивне вирішення справи". Але жінки-жертви відмовилися свідчити, боючися розголосу і осуду. Бо в нашому суспільстві, як правило, жінку після такого будуть принижувати і зневажати, її просто морально знищать).

В той же час я погоджуюся з Юлією Латиніною, яка в своїй останній статті різко зазначила, що не всякий секс був домаганням, й що вся ця сексуальна інквізиція часто має дурний присмак, тягне на відвертий шантаж і холодний розрахунок: заробити гроші, знищити, помститися. При цьому "домагальник" іноді більше схожий на жертву наклепу, але хто там буде вже розбиратися, коли винесено вердикт: задивлявся, значить, домагався і винен.

В Україні рука на колінці двадцятирічної давнини навряд чи потягне на відставку. По-перше, в нас дійсно в цьому скорше звинуватять жінку й розкажуть про неї і ії колінки стільки бруду... А, по- друге, наші політики не настільки сентиментальні, аби й за більш серйозні провини чи навіть злочини йти у відставку. Але, впевнена, цей всесвітній флешмоб відвертості матиме наслідки й для України, бо примусить декого більш уважно ставитися до питань гендерної рівності і взаємоповаги, подивитися на робочі взаємини чоловіка і жінки уважніше.

Весною, коли п'яний бойовик ледь не згвалтував жінку-спостерігача місії СММ ОБСЄ, й її буквально відбив від покидька колега, ми в Мінську вимагали покарати цього негідника, але ватажки бойовиків навідріз відмовилися називати прізвище свого подільника. Росіяни взагалі сміялися, мовляв, це різниця ментальності і культур, "парню просто понравилась девушка, он просто попросил номер телефона. Ну, немного выпивший был для храбрости" ( гиги....). А бойовики ще й додали: "мы еще молчим о том, чем она с этим своим коллегой занималась в машине".

В цьому бридкому епізоді: вся ментальність православного "русского мира", який, на жаль, присутній в мізках багатьох українських політиків, коли мова йде про жінок. Нарочита набожність і биття лоба в церкві, при цьому повна зневага до жінки. Ці політики вже бояться публічно говорити, що місце жінки на кухні і в спальні, але вони й досі так думають і часто тільки так сприймають жінок. Вони щиро впевнені, що на будь-який знак уваги жінка має негайно реагувати "Так!", й не гидують принизити жінку, кинути щось про "ми знаємо, чим вона займалася", чи розповідати про "як вона зробила кар'єру". Чи часто чули ви подібний бруд про украінських чоловіків? Ні, тут всі святі і праведні.

На жаль, всі украінські жінки-політики були об'єктами негідних жартів, брудних двозначних реплік в спину, в т.ч. в ВР чи в коментарях соцмереж: знущаються над віком, вагою, зовнішністю, кар'єрним шляхом, обличчям, виглядом. Правда, ми навчилися захищатися і давати опір, в тому числі публічно. Ми навчилися вимагати вибачень за сорокарічних згорблених баб і т.д.

Тепер як щось і буркнуть, то не в лице, або анонімно в інтернеті. Публічна риторика змінилася (публічно все ж бояться принижувати колежанок) - але часто не змінилися мізки. Вони так думають. Вони можуть відвішувати "комліменти" про жіночі форми, й не відчувати двозначності. З цими стереотипами ще довго боротися.

Але при цьому я проти перетворення людей на беземоційних роботів, заляканих, що будь-яка емоція ці жест можуть викликати скандал і звинувачення в непристойній поведінці. Я не вважаю приятельський чмок в щьоку, чи дружні обійми при зустрічі, квіти просто так, не на день народження, чи ритуальну фразу про "гарно виглядаєш, в тебе гарна зачіска" чимсь непристойним. Жінка сама має право вирішувати, з ким їй і як вітатися чи приятелювати - й на це не потрібно дозвіл соцмереж. Та й не варто судити про моральність та чесноти жінки по зовнішності, емоційності чи фото. Ви ж так не оцінюєте чоловіків?

Ми повинні навчитися називати речі своїми іменами й не боятися цього. Жорстко засуджувати домагання і непристойність, жорстко карати за сексуальні злочини, припинити подвійні

стандарти щодо флірту чи поведінки чоловіків і жінок та їх зовнішнього вигляду. Але й не мавпувати всіх цих сексуальних інквізицій з сумнівним душком, всіх цих полювань на відмаків, які полювали за чужими колінками, й всі ці полювання мають дурний присмак й відчуття "не вірю!".

Ну, а жінкам, звичайно, варто навчитися знімати руку з колінки, хто б ту руку не клав, якщо жінка цього не хоче. Знімати відразу, а не через двадцять років. Не бійтеся.

Р. S. Про сексуальні злочини, про стереотипи і боротьбу з ними, про гендерну рівність говоритимемо з колежанками, депутатами рад всіх рівнів і іноземними гостями, під час Першого Жіночого Конгресу, який МФО "Рівні можливості" проведе 22-23 листопада. Я пишаюся своїми колежанками з МФО, за ці роки ми зробили дуже й дуже багато для впровадження гендерної рівності для захисту прав жінок. І продовжуємо цю роботу.

Іриан Геращенко, народний депутат Україні, віце-спікер Верховної Ради