Якщо людина чогось хоче, то доб’ється: історія Олени з Чернігівщини!

 Пані Олена вирощує велику рогату худобу. Натепер у неї 11 корів. Займається жінка переробленням молока, виготовляє з нього вершкове і топлене масло, м’які сири. Жінка сміється, чомусь слово кхі всі знають, а от те, що в Україні це було завжди топлене масло, то дивуються. Увесь процес від утримання худоби і до реалізації молочної продукції лежить на плечах її та чоловіка. Бізнес розпочали 2019 року, тоді пані Олена звільнилася з роботи, вирішила зосередитися лише на своєму. Чоловік тоді ще працював, тож більше було обов’язків саме на ній. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік втратив роботу, тоді й вирішили, що варто зосередитися саме на власному бізнесі, розвивати його. Ось це стало метою родини. Нині, завдяки гранту, робота має посилитися. Жінка розповідає, отримала для цього необхідне обладнання, зокрема сироварню, об’ємну маслобойку, стіл дренажний, щоб сири відціджувати та холодильник. Розповідає, поголів’я потроху більшає, що не може не тішити, але й роботи додається. Утім, жінка абсолютно не скаржиться, робота є, то добре. Пригадує, як почалася велика війна, то було страшно. За себе і за тварин, вони з чоловіком у погребі сиділи, а худоба в сараї стояла, отоді було дуже лячно. Але хай як вибухало довкола, тварини потребували догляду – напоїти, нагодувати, подоїти. І нікуди їх не сховаєш. Жінка зізнається, було бажання просто сховати голову в пісок, щоб того нічого не бачити і не чути. Тікати було неможливо, бо єдиний шлях – човнами через Десну, а тварин як полишити? Отак і сиділи, а почало гриміти в селі вже по обіді 24-го лютого, була страшенна паніка. Спочатку зайшла в селорозвідгрупа, а потім через день зайшли вже повністю ворожі війська. В ангари місцевої ферми росіяни поставили свою техніку, туди-сюди курсували. У сусідньому селі з автоматами по хатах ходили, їхню хату якось оминули. А жінка почала односельців підгодовувати, молоко було, а хтось не дуже що й їсти мав, тож віддавала задарма, хто мав копійку, платив, а хто не мав, то й не просила, бо триматися потрібно купи і підтримувати одне одного, інакше було не вижити. Жінка пригадує, справді, приходили різні люди, хтось із малозабезпеченої родини, а ще й коли діти, хтось голодує поруч, а вони будуть грошей вимагати? 

Нині вони з чоловіком шукають іншого місця – території потрібно більше, бо поголів’я худоби більшає. Тож у пошуках земельної ділянки із пасовищем. Але, додає пані Олена, хочеться десь біля Чернігова, в рідних місцях. Нині важко щось планувати, але однаково ціль з’явилася, бачення чіткіше. Жінка додає – і з’явилися вони після того, як повчилася в бізнес-школі SEA WEE, бо коли вже написала бізнес-плани, коли вже знала, що отримає за грантом, тоді вже пішли такі більш конкретні цілі, і тепер із чоловіком точно знають, на який результат хочуть вийти. Нині жінка працює в режимі ані вихідних, ані відпусток, каже, може, ще б десь повчилася, але просто не має сил. Та й поки що нікому не може довірити бодай якусь частину роботи, бо для неї якість її продукції понад усе. 

Як попри все і далі працювати, не зважати на всі проблеми, втому тощо, жінка відповідає: бажання – це єдине, що потрібно. Якщо людина чогось хоче, то доб’ється. І додає, насправді проєкт їй дав віру в себе, бо після деокупації, після всього того пережитого, її рівень самооцінки впав не те, що до нуля, а взагалі пішов у мінус. І віри, що можна зробити, чогось добитися взагалі не було. Були лише думки, що ось тобі вже майже 50, куди тобі зі своїми мріями і бажаннями, про що тут думати. А потім прийшла на проєкт і зрозуміла, що тут такі, як ти, у кожного ж дві руки одна голова, і в кожної багато можливостей у тому, що любить і що вміє. 

Проєкт «Підтримка участі громадськості у відновленні стійкості громад Чернігівської та Київської областей» має кілька напрямків: виявлення та аналіз проблем, з якими внаслідок війни стикнулись ВПО, місцеві жителі та громади, грошова допомога, підтримка віддалених громад, соціально-економічна підтримка жінок, які втратили малий бізнес, та тих, хто втратив роботу через війну.