10 фактів про головні помилки у вихованні дітей, – психолог Людмила Петрановська

Чи потрібно батькам переживати через свої помилки? Чи можна зробити так, щоб дитина була впевнена та щаслива? На ці та інші питання відповідає Людмила Петрановська в лекції, опублікованій на ezhikezhik.ru

Всі ми якось «накосячим» в ролі батьків, навіть якщо будемо дуже старатися

Є батьки, які ні про що не замислюються і роблять те, що хочуть – таких більшість. А є свідомі батьки, які замислюються, читають книжки і стараються. Але й ті й інші все одно щось зроблять не так. Цього не уникнути.

Дитині не потрібні винуваті батьки

Чим більше свідомі батьки думають про те, як треба, тим більше вони починають нервувати і переживати, що зробили щось не те - накричали, шльопнули, не підтримали або, навпаки, перехвалили. Дитині не дуже спокійно, коли батьки постійно відчувають себе невпевненими, винуватими, побоюються зробити помилку або відійти від канону. Особливо це важко для маленьких дітей.

Помилки – тільки частина айсберга

Коли ми щось робимо не так, треба розуміти, що до цього не зводиться все наше спілкування з дитиною. В якісь інші моменти ми йому багато даємо. Вона знає, що ви є, що ви його любите, що до вас можна прийти. І цього ресурсу їй повинно вистачити, щоб пережити наші «косяки».

Немає чарівного способу уникнути проблем

У батьків є переконання, що якщо приділяти дитині достатньо уваги, прочитати усі потрібні книжки, весь час тримати себе в руках і тому подібне, то абсолютно точно з твоєю дитиною все буде добре – у неї не буде неврозів, депресій, суїцидальних думок, нехороших відносин і невпевненості в собі. Це не так.

Неможливо робити «все правильно», можливо не робити зовсім неправильно

Наприклад, теорія прив'язаності – вона зовсім не про те, що якщо її дотримуватися, то дитина обов'язково буде щасливою та успішною. Вона про те, що якщо дитину позбавляти чогось важливого, наприклад, спілкування з батьками, або робити речі, які її сильно травмують, то тоді можуть бути проблеми. Це не з серії «затрималася на роботі, накричала чи не так похвалила», а досить серйозні речі – серйозна розлука, відторгнення, насильство.

Добре б не брехати дітям

Дітей ранить, коли дорослі починають їм брехати. Їх дезорієнтує, коли дорослі говорять одне, а роблять інше. Наприклад, дитині весь час кажуть: «Ми ж все для тебе робимо», а насправді нічого з того, що хоче дитина, не робиться та її навіть не запитують. У такому випадку діти не розуміють, чого від нас чекати та на що розраховувати.

Дитина – це суб'єкт, а не об'єкт

Ставлячись до дитини як до об'єкта виховання, ми відмовляємо дитині в праві мати свої особливості та робити свої помилки. Конкретна дитина може бути більш чутливою або більш тривожною. Люди приходять у світ зі своїми особливостями нервової системи та влаштуванням мозку – і це не цілком залежить від нашої поведінки.

Більшість дитячих травм проходять без наслідків

Поняття травми стало тлумачитися дуже широко і це неправильно. Не треба думати, що можна щось не те сказати або не дати цукерку – і ось вже травма на все життя. Більшість таких дій проходять без наслідків. Будь-яка дитина, поки росте, тисячу разів обпечеться, поріжеться і розіб'є коліна, але все це пройде та не залишить навіть спогадів. Так само і з образами.

Більш серйозні травми – не вирок

Бувають образи з травматичними наслідками, але це не означає, що з цим нічого не можна зробити, і людина ніколи не буде щасливою. Наприклад, дитину сильно дражнили в школі, тому йому вже в дорослому житті може бути складно виступати публічно або приходити в новий колектив. Але це не означає, що це незворотній процес. Можна попрацювати з психотерапевтом та навчитися виступати на публіці.

Фрустрації – необхідна частина дитинства

Дитина має досить великий запас витривалості до образ і неприємностей. З кожним роком його здатність переносити фрустрацію зростає. Дитині в рік дуже неприємно, коли мама йде на роботу, а в три-чотири роки це вже не так страшно для неї. Тому ми готуємо дитину до зіткнення з реальним світом невеликими дозами, це як щеплення. Якщо дитина навчиться долати маленькі неприємності, то колись витримає і великий удар. У підсумку повинна вирости людина, яка здатна переживати розчарування, переносити розлуку, втрати і виносити критику. Якщо оберігати дитину від усіх фрустрацій, то у неї не буде досвіду подолання заборон, тому що їй нічого не забороняли, вона не буде знати, як реагувати на критику, тому що її завжди лише хвалили.