Час переходу. У якому віці діти перестають вірити в дива

Свято наближається. Про подарунки на Новий Рік, віру в дива і про те, що отримує дитина після того, як перестає вірити у Діда Мороза та новорічних героїв.

Минулоріч наш дев’ятирічний племінник залишив перед самим Новим Роком біля ялинки телефон із увімкненою камерою й отримав незаперечні докази того, хто йому доставляє подарунки. Ми з чоловіком хвилювалися, що він при зустрічі з нашою, тоді майже семирічною донькою, поділиться секретною інформацією, — вона була б дуже розчарована й налякана. Але все минулося.

Нині доньці майже вісім. Вона пише листи до Святого Миколая і Діда Мороза, але вже ставить прямі питання і придивляється до нашої реакції. І я розумію, що мої відповіді повинні вже трохи відрізнятися від тих, які були минулого року, коли я дуже трепетно вибудовувала атмосферу чародійства. Зараз ця атмосфера їй також важлива, але вона здатна сприйняти більше інформації, проаналізувати, витримати можливе розчарування.

Вік 4−5 років — саме час магічного мислення. Дитина вже встигла зрозуміти, що жоден із батьків — не Бог, не всесильний, вона шукає опори на чарівні сили, проживає «час супергероїв», опановуючи через них грані їхньої могутності. І віра в Добре Більше для малюка є важливою, як мінімум, для відчуття безпеки. Навіть якщо він побачить батьків із подарунками, він сам придумає версію, як подарунок потрапив до їхніх рук. І навіть якщо старші брати і сестри знецінюватимуть цю віру (для старших це можливість проявити владу над почуттями малюка), дитина однак триматиметься за магічну версію. Віра в чарівництво у цьому віці може допомогти дитині безпечніше освоювати світ. Активніша права півкуля мозку в цьому віці допомагатиме фантазувати, створювати та підтримувати метафори, творити.

Еволюція мислення дитини буде виявлятися в критичності, що формується. Зараз ми можемо спостерігати цікаву тенденцію — чим більша інтелектуалізація дитинства, чим менше ми дозволяємо дитині гратися, тим сильніше вона триматиметься за магічну реальність.

До 7−8 років дитина дозріває інтелектуально й емоційно настільки, щоби сприймати світ трохи критичніше. Тепер вона вже шукатиме ознаки того, що подарунки готує не Дід Мороз і фей не існує. І ставитиме запитання. Але, швидше за все, вона також із радістю шукатиме підтвердження існування чарівних героїв. І цілком усвідомлює зиск своєї віри (отримуючи подарунки і від батьків, і від Святого Миколая та Діда Мороза).

9 років і більше — час, коли вмикається критичне мислення. Префронтальна кора настільки дозріла, що готова сумніватися, порівнювати, шукати невідповідності, критично осмислювати те, що відбувається.

І це важливий час, коли дитину не варто штучно утримувати в магічній реальності. 9+ — час важливого переходу від внутрішнього безпечного всесильного «світу образів» до освоєння зовнішнього, конкретного «світу форм». І це — своєрідна неочевидна криза у житті дитини. Напередодні пубертату.

Коли дитина виходить із «світу чародійства», важливо, щоб «світ реальності» був якнайстабільнішим. І важливо, щоб у своєму абсолютно матеріальному житті дитина могла на щось упливати. Чим більше дитина робитиме сама, освоюватиме конкретні дії — сама читатиме, сама застелятиме ліжко, сама робитиме собі бутерброд, салат, яєчню, сама поливатиме квіти, доглядатиме за тваринкою (буквально, освоюватиме конкретні навички), чим більше вона займатиметься ліпленням, конструювати, майструвати — тим стійкішою вона буде. Легшим буде цей «перехід». Те, що я вмію не у фантазійному, а реальному світі — моя внутрішня опора.

І є кілька варіантів подальшого розвитку подій. Дитина може «утримувати минуле», повертатися до колишніх іграшок та ігор, згадувати про світ фей і єдинорогів, знову боятися темряви чи монстрів, а може, якщо ми повернемося до теми новорічних свят, сам долучатись до підготовки, робити гірлянди, вінки, прикрашати ялинку, готувати меню. Ви помітите, що він сам хоче брати участь у підготовці подарунків, таємно вам щось робить.

Ми відчуємо час цього «переходу». Для нього немає зовсім уже конкретного часу та віку.

І треба сказати, що за часів тривоги та невизначеності, часів, коли дорослим і самим важко дивитися на реальність, можливо, віра у фантазійний світ і чудеса сама собою для дітей буде ресурсом. Вони можуть довше затримуватися в ній.

Цього року ми з донькою читали багато книг про новорічні традиції різних країн. І вона дивувалася, як багато різних героїв «символізує чари». Ми говорили про те, що Святий Миколай був справжньою людиною, єпископом. А Дід Мороз — символ «чарівного чарівництва». Вона багато сама виготовляє поробок, досліджує «як це працює» — це важливий перехід від «вау! це існує» до того, «як це влаштовано».

Учора ми їхали в таксі, і я відволікалася на повідомлення в телефоні — рекламну розсилку про подарунки дітям. Побачила кофту-іграшку для того самого племінника, почала обговорювати з чоловіком, який у хлопця може бути зараз зріст, і донька запитала, що я роблю.

— Вибираю новорічний подарунок для твого двоюрідного брата. Ми з татом будемо руками Діда Мороза. Будемо руками чародійства, щоб створити хлопцеві свято, — я зрозуміла, що хочу спробувати розпочати розмову з дочкою.

— А я теж маю для вас подарунок на Новий Рік. Я вже давно підготувала!

3 Правда?! То ти теж помічниця Діда Мороза у новорічних дивах?

— Так! — зраділа донька.

Ми нічого не можемо забрати, нічого не давши натомість. У цій порожнечі може бути розчарування та тривога. Навзамін віри у «зовнішню чарівну добру силу», ми допомагаємо дитині відчути цю силу в собі. Самій стати «руками і серцем чародійства».