Чи треба змушувати дитину ділитися іграшками

Які висновки робить дитина, коли дорослий наказує їй "поділися з братом/сестрою/гостем"? Хто вважає, що таким способом дитина вчиться бути щедрою, той помиляється. Що відбувається насправді та як відучити дитину від жадібності?

Коли дитина ділиться за вказівкою батьків, то це замість радості викликає у неї відчуття втрати, обмеження. Жертвувати власними інтересами заради іншої людини дитина психологічно ще не здатна. Від примусу ця здатність не з'явиться. Дитина навчиться лише двох речей:

сильний може скомандувати іншим людям, що робити, незважаючи на їхні почуття та потреби;

слід ігнорувати власні бажання та дотримуватися наказів сильнішого.

Звісно, самостійна та доброзичлива особистість так не формується.

У суспільстві людину сильно характеризують речі, якими вона володіє: автомобіль, будинок, одяг, техніка. Ми витрачаємо чимало зусиль, щоб закріпити своє майнове право (наприклад, на таку цінну власність, як помешкання). І якщо до вас спробує заселитися малознайома людина із сусіднього будинку, мабуть, що ви не погодитеся ділитися житлом. Діти нас наслідують. Цінності малюка поки обмежуються іграшками, але він так само не хоче їх віддавати, бодай на короткий час.

Дозвольте малюкові самостійно розпоряджатися своєю власністю. Якщо до вас завітають гості з дітьми, обговоріть, якими іграшками ваш син чи донька згодні дозволити гостям гратися. Смаколики ж краще пропонувати у такій кількості, щоб вистачило на всіх.

Захищайте інтереси своєї дитини, якщо вона десь не захотіла поділитися своєю власністю, кажіть: "Це його іграшка, він має таке право".

Щедрість має емоційну природу: нічого не шкода для людини, яку справді любиш. Це дитина обов'язково зрозуміє згодом, коли навчиться спілкуватися, дружити та отримувати задоволення від сумісної діяльності. А поки просто показуйте на власному прикладі, як приємно іншій людині, коли їй щось дарують чи пригощають смачним.