
Що робити з гіперопікою, коли 40 тобі, а не батькам? Про що говорить те, що деякі батьки не можуть відпустити своїх дорослих дітей? І як дітям варто сприймати своїх батьків? Про це говоримо з сімейною і дитячою психологинею Світланою Ройз.
Автор: hromadske.radio
Що робити з гіперопікою, коли 40 тобі, а не батькам? Про що говорить те, що деякі батьки не можуть відпустити своїх дорослих дітей? І як дітям варто сприймати своїх батьків? Про це говоримо з сімейною і дитячою психологинею Світланою Ройз.
Я привчала себе до того, що мій син буде дорослішати, з того моменту, коли в садочку (було йому років 4-5) він раптом каже: «Мамо, я хочу тебе з кимось познайомити. Катю, заходь! Мамо, це Катя. Катю, це мама». Я почала сповзати по стіні: зрозуміла, що те, як у мене зараз защеміло в серці, мене чекатиме років через 10 чи 12-15. І зараз, коли він вступив в інститут, коли у нього є дорослі стосунки, я собі щоденно повторюю мантру: «Я мама дорослого сина. Я мама дорослого сина. Припини дивитись на годинник. Він має право на свою територію».
Запит внутрішньої дитини: «Зробіть із ними що-небудь! Загіпнотизуйте мого чоловіка, загіпнотизуйте мою дитину!» Запит дорослої людини: «Допоможіть мені розібратися, що мені зробити всередині себе, щоб ситуація змінилась?» Після Революції Гідності ми всі дуже подорослішали.
Нам потрібна наша постійна мудрість із нашими дітьми, які дорослішають, — неважливо скільки їм років. Стежте за сигналами: наскільки далеко дитина готова відповзти.
На кожному етапі дорослішання потрібна зрілість і наповненість самих батьків. І якщо вони схильні до взаємозалежних відносин, не відчувають своєї правдивої ваги, це означає, що вони утримуватимуть поруч із собою дитину або підмінятимуть дитиною свій нереалізований сенс життя. Але це вже досить небезпечно.
Із підліткового віку хтось виходить у 17, хтось у 20, хтось у 40, а хтось і не виходить. Це і коли ми припиняємо обожнювати батьків, і коли ми припиняємо їх знецінювати, коли бачимо, що вони реальні люди. І в них є зрілі риси, і риси з ідеального світу, і ми бачимо їх об’ємними. І ми тоді й самі не прагнемо ідеальності, і себе не знецінюємо. І тоді ми почуваємося окремими живими людьми.
Для дітей важливо знати, що коли вони відділяться, ми будемо щасливі. Не щасливі без них, а щасливі у своєму житті.

13 листопада 2026 р.
Як зробити так, щоб дитина знала свої права, могла розпізнати їх порушення і не боялася про це говорити? Як допомогти дорослим правильно підтримати дитину, яка пережила травматичний досвід? І як подбати про тих, хто щодня працює з чужим болем? На ці запитання відповідав проєкт «Підтримка без бар’єрів», який Жіночий консорціум України реалізував за фінансування Ради Європи.

12 листопада 2026 р.
У час війни ми дедалі частіше опиняємося поруч із людьми, які переживають втрату, страх, тривогу, розгубленість або сильне емоційне напруження. І не завжди розуміємо, як правильно реагувати, що сказати, як підтримати і водночас не зробити боляче ще більше. Саме про це говорила під час онлайн-тренінгу «Травмо-чутлива комунікація: як розмовляти з людиною у кризовому стані» психологиня-психотерапевтка Тетяна Пашко.

12 листопада 2026 р.
Листопад у нашому НЕформальному клубі – місяць прав, сексуальної просвіти та нових відкриттів! 🔥А на нещодавній зустрічі було дещо особливе! Ми дістали нашу минулорічну капсулу часу,😳ті самі листи, які ми самі написали собі в майбутнє. І тепер змогли перечитати, про що мріяли, чого чекали та якими бачили себе рік тому.