Як знайти підхід до дитини, яка не хоче прибирати іграшки

Питання про прибирання іграшок виникає майже в кожній сім'ї. Всі діти різні: хтось любить порядок, іншим - байдуже. Якщо батьки привчатимуть дитину до акуратності - завдання з прибиранням іграшок відійде саме по собі.

"У кожної дитини повинна бути територія, де вона розпоряджається своїми речами, сама їх вчиться складати. Це може бути або кімната, або свій затишний куточок, в якому дитина є господарем в прямому значенні цього слова", - каже психолог та мама 5-річного сина Вікторія Гірфанова. Вона розповіла Gazeta.ua про таємниці того, як навчити дитину прибирати іграшки.

Якщо іграшки розкидані на кухні або у кімнаті батьків, то важливо, щоб дитина прибрала після себе.

"Я кажу синові, що в своїй кімнаті ти іграшки можеш складати так як хочеш, але на кухні ми їмо, наша кімната - це кімната, в якій лежать наші речі, тому, будь ласка, прибери після себе. На початку завжди використовувала такі фрази: "Дивись, я їсти приготувала на кухні, я після себе прибрала, помила і розклала посуд на місце. Тато в гаражі машину лагодив, він після себе прибрав інструменти. Ти тут погрався, тому прибери, будь ласка, після себе". Також аргументувала ще тим, що ми можемо не побачити іграшку на підлозі, наступити на неї, і вона зламається. Це завжди працювало. Тепер синові 5 років, і йому не потрібно пояснювати, чому в нашій кімнаті треба прибрати. Досить сказати "Прибери після себе, будь ласка", - каже психолог.

До ефективних ігрових практик відносять "оживлення" іграшок.

"Коли син був зовсім маленький, і брязкальця валялися по всій квартирі, ввечері перед сном ми всі іграшки складали в будиночок (великий кошик). Я йому пропонувала ненав'язливо: "Синку, ми збираємося спати лягати, іграшки також хочуть спати. Давай їх зберемо і віднесемо в будиночок, вони там будуть спати". Плюс, супроводжувала якимись цікавими звуками. Сину подобалося це заняття, і робив він це з задоволенням", - розповідає Вікторія.

У дітей, з якими батьки правильно й щоденно спілкуються, швидко формуються життєві цінності й з'являється більше віри у власні сили. Необдумане й недбале спілкування із доньками чи синами призводить до зворотнього ефекту - образливі фрази та невпевненість у силах дітей може на роки закарбуватися.