Освіта під вогнем: чи може міжнародне право захистити дітей від війни?

За даними ЮНІСЕФ, більше 750 шкіл були зруйновані або постраждали під час конфлікту на Донбасі. Це приблизно в 1,5 рази більше загальної кількості шкіл в Києві. Багато шкіл на сході України були змушені призупиняти заняття через бойові дій. Тільки в минулому році з цієї причини тимчасово припиняли роботу близько 50-ти шкіл.

Війна і школи

Щоб зрозуміти масштаб проблеми, звернемося до фактів. За підсумками 2013-2017 років Україна увійшла у вісімку країн-лідерів за кількістю збройних атак на школи. Наші сусіди по рейтингу – Афганістан, Сирія і Південний Судан. (Дані – доповідь Глобальної коаліції по захисту навчальних закладів від нападів за 2013-2017 роки – Прим. ред.) І хоча в порівнянні з початком конфлікту, кількість нападів зменшилася, 2019 рік знову показав чотириразове зростання атак на навчальні заклади на Донбасі в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року. Наприклад, в селі Золоте, місцева школа з початку року потрапила під обстріл 8 разів.

Україна також знаходиться в списках країн, на території яких зафіксовано залучення дітей до бойових дій, а освітні установи використовувалися для військових потреб. Розташовуючись в навчальних закладах – навіть занедбаних – військові можуть перетворити цивільний об’єкт в легітимну для противника ціль.

Особливість збройного конфлікту на сході України ще й в тому, що лінія фронту проходить по околицях великих міст, а щільність населення в регіоні до війни була найвищою в країні. Незважаючи на значний відтік населення, близько 400 тисяч людей до сих пір живуть уздовж лінії фронту. Військові дії ведуться серед будинків, шкіл, водонапірних станцій і заводів. За такої щільності заселення не завжди можливо зрозуміти – чи була атака на заклад освіти навмисною або це наслідки невибіркового обстрілу? А може школа стала "супутньою жертвою" через військових, які перебували поблизу?

Арифметика збитків

Ще складніше оцінити довгострокові наслідки атак на освіту. Через перерви у навчанні діти відстають від однолітків, їм складніше вступити до ВНЗ і знайти гідну роботу. Від’їзд кваліфікованих вчителів із зони конфлікту знижує якість освіти. Відсутність функціонуючої школи в населеному пункті поступово призводить до того, що звідти їдуть усі сім'ї. Це позначається на перспективах розвитку і відновлення території і перспективи мирного врегулювання.

Збройний конфлікт відволікає потенційні державні інвестиції в освіту на військові витрати. Навіть коли настає мирний час, як показує практика, відновлення шкіл йде дуже повільними темпами. Наприклад, в Сьєрра-Леоне за десятиліття громадянської війни була значно зруйнована інфраструктура освіти. Через три роки після закінчення конфлікту, 60% шкіл все ще потребували суттєвого відновлення. (Дані World Bank, Education in Sierra Leone: Present Challenges, Future Opportunities, Africa Human Development Series, 2007, p68 – Прим. ред.)

У Чечні, в середині 2010-х, діти продовжували вчитися в три зміни, а класи були переповнені через брак шкіл. І це через більш ніж 10 років після закінчення активної фази бойових дій. У 1999-2008 роках збройний конфлікт пережили 35 країн, в тому числі 30 країн з низьким рівнем доходів. Згідно з даними ЮНЕСКО, рівень грамотності молоді для бідних країн, яких зачепив конфлікт, становить 79%. Для порівняння – це на 14% нижче, ніж в інших бідних країнах. Як мибачимо, наслідки війни серйозно позначаютьсяна рівні освіти молоді. Про сталий економічний розвиток в подібних умовах говорити не доводиться.