Правозахисники фіксують прогалини в законодавстві щодо права дитини

Восени 2018 року уряд України передав до Комітету ООН із захисту прав дитини Національний звіт "Зведений V і VI періодичний національний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини" (2011—2017 рр.). На думку громадських організацій, інформація, що відображає в документі зусилля уряду з дотримання норм Конвенції про права дитини, не збалансована. Позитивна динаміка статистики досягається за рахунок відсутності в ній даних з 2015 року щодо окупованих Криму й частини Донецької та Луганської областей. Значну увагу у звіті приділено спеціальним заходам захисту, але немає розділу про насильство стосовно дітей.

Про це в своїй статті для DT.UA пише Алла Котляр. За її словами, правозахисники фіксують прогалини в законодавстві щодо прав дитини, серйозні проблеми в реалізації нормативно-правових актів, а також системні недоліки в роботі органів влади й підпорядкованих установ. Точковими й несистемними є дії держави й стосовно дітей, постраждалих від війни.

Тому 29 неурядових організацій, кожна з яких працює в певному напрямку, об'єдналися, щоб підготувати альтернативний "тіньовий" звіт про стан дотримання положень Конвенції ООН з прав дитини під координацією й експертним супроводом Коаліції "Права дитини в Україні" й Громадського об'єднання "Українська мережа за права дитини". Звіт містить аналіз виконання Україною попередніх рекомендацій Комітету ООН з прав дитини, а також 136 актуальних рекомендацій українському уряду.

"На жаль, з 2011 року й до сьогодні забезпечення прав дитини не є пріоритетом у політиці держави. Політика із цих питань фактично відсутня, — каже виконавча директорка "Української мережі за права дитини" Світлана Клочко. — Зміни в законодавство приймаються ситуативно, часто — під конкретні випадки. Нормативно-правова діяльність не відповідає викликам і потребам у сфері. З 2011 року до Закону "Про охорону дитинства" внесено 20 новацій, до постанови Кабміну №866, що координує і дає алгоритм дій усім представникам влади, які займаються питаннями захисту прав дитини, — 18. Однак більшість законодавчих ініціатив носять косметичний характер і не містять комплексного підходу".

Правозахисниця зазначає, що реформа системи захисту прав дитини не має достатньої підтримки ні на рівні керівництва держави, ні на рівні органів місцевої влади й місцевого самоврядування. Важлива реформа децентралізації, на жаль, призвела до серйозного зниження якості соціального захисту дитини.

"Є серйозна проблема в передачі повноважень від районних держадміністрацій (які до 2020 року припинять функціонування) до ОТГ, очільники яких дуже часто не розуміють, що таке захист прав дитини і яка відповідальність на них покладається. У результаті страждає дитина, — зазначає Клочко. — Державні плани й програми стосовно дітей, на жаль, фінансуються за залишковим принципом, за рахунок коштів, виділених для забезпечення функціонування відповідних міністерств і відомств або залишків після задоволення важливіших, на думку уряду, потреб".