Протидія насильству

«Попередження насильства щодо дітей і створення безпечного, доброзичливого та вільного від насильства середовища в навчальних закладах» – таку тему днями обговорювали в МОН під час конференції. Співорганізаторами заходу стали Всеукраїнська громадська організація «Жіночий консорціум України» та Міжнародна організація Save the Children, Шведське агентство з міжнародного розвитку SIDA.

 

 

Як організувати роботу в школі, щоб розв’язати та попереджувати проблеми насильства? Над цим питанням Жіночий консорціум України працював із 2004 року. З 2008­го до роботи активно долучали вчителів ЗНЗ. А досвід роботи над темою ввійшов до декількох посібників. Також педагогів знайомили з досвідом Швеції, звідки для української моделі запозичили мету та стратегічне бачення. Завдяки громадській ініціативі був створений експериментальний майданчик, який об’єднав ініціативних педагогів із загальноосвітніх навчальних закладів Києва, Житомира, Білої Церкви та села Шевченкове, що в Броварському районі на Київщині.

 

Роботу розпочали з вивчення ситуації щодо цієї проблеми. Про це розповіла експерт Жіночого консорціуму України, дитячий психіатр Євгенія Дубровська. Спочатку фахівці прагнули з’ясувати: яку саме допомогу можуть надати та на які наслідки сподіватися? Отже, були розроблені анкети та визначені навчальні заклади, які братимуть участь у пілотному проекті. Проблему досліджували у школах столиці та села, великого міста й обласного центру. В опитуванні взяли участь діти трьох вікових груп: 9–11 років (молодша школа), 12–14 (основна школа), 15–16 років (старша школа). Також провели анкетування членів педагогічного колективу.

– Усі запитання в анкетах змушували задуматися. І навіть запитання без відповіді «запускає» внутрішню роботу над собою… – розповіла Євгенія Віталіївна. – Аналіз відповідей показав, що ця проб­лема актуальна для всіх. На запитання «Чи є насильство у школах?» 98% педагогів відповіли ствердно. Проте щодо того, «Чи є насильство саме в вашій школі?», відповідь «так» надали в різних школах від 50 до 62% учителів. Отже, практично половина педагогів вважають, що проблема насильства існує десь далеко, а не в їхній школі. У той же час 98% дітей різних вікових категорій відповіли, що ця проблема існує саме в їхніх навчальних закладах.

Наступне завдання анкетування – визначити так звані «небезпечні» місця у школі, де діти найчастіше зазнають насильства від однолітків, старших дітей, групи дітей або навіть від дорослих.

– Учителі зазвичай бачили окремих дітей­агресорів, які вчиняють насильство над окремими учнями. Натомість діти активно відповідали, що існують групи дітей, які вчиняють насильство, і відбувається це саме в школі, а не на вулиці, – зауважила дитячий психіатр. – Сварки, бійки, крадіжки... Але вчителі відзначали набагато менше малих форм насильства, ніж вказували учні.

Зокрема, фахівців цікавила й допомога, яка надається дітям.

У той час, коли педагоги говорили про виховні заходи та медичну допомогу, діти зауважували, що звертатимуться по допомогу до друзів або до братів і сестер.

– При цьому що молодші діти, то швидше вони були готові звертатися саме до педагога, – наголосила пані Євгенія. – Але чи всі вчителі здатні почути дітей? А діти відчувають потребу звернутися до дорослих. Один з позитивних моментів дослідження – рівень довіри дітей до педагогів у цих школах був досить високий.

Отримані результати не порадували школи, для них вони виявилися несподіваними. Серед інших висновків: випускники педагогічних університетів часом не можуть вирішувати у школі інші питання, крім освітніх. Зокрема, недостатньо уваги приділяється розвиткові навичок комунікації з дітьми. За словами Євгенії Дубровської, дехто з педагогів відчуває себе безпорадним.

– Змінювати свої позиції та набувати новий досвід – завжди складно. Ми дякуємо педагогам наших шкіл за величезну роботу над собою. Вони змогли відмовитися від стереотипів, навчалися та бачили, як змінюється їхнє життя, змінюються діти, – каже фахівець.

АБВГД–ГРУПИ

 

Учасники пілотного проекту мали напрацювати певний алгоритм дій упродовж року. На цьому наголосила експерт Жіночого консорціуму України, дитячий психолог Олена Соловйова. Вона запевняє: нині всі українські школи продовжують користуватися радянською спадщиною (тиждень толерантності, місячник доброти…). А як можна виміряти ефективність цієї роботи? Тож під час тренінгів учителям показували щоденну роботу, ефективність якої можна виміряти. «План дій» містився у надрукованих посібниках.

– Важливо відслідкувати ситуації, які найчастіше трап­ляються у школі, й виробити механізм дій на їх попередження, – стверджує дитячий психолог. – Чи є у навчальному закладі ефективні системи, які допомагають школярам повідомляти про випадки насильства? Відверто кажучи, колективи українських шкіл намагаються щось створити. Скажімо, скриньки довіри. І все ж нинішні системи не є дієвими.

За її словами, якщо учні молодшої школи звертаються до вчителя, то старші не вірять у дієвість такої допомоги.

– Школа – це простір для дітей. Отже, саме в школах слід створювати системи, щоб діти зрозуміли: дорослим можна довіряти, – підкреслює пані Олена. – Ми запропонували пілотним школам створити АБВГД­групи (у Швеції вони називаються АBC­групи). Це – об’єднання активних учителів, які розглядають ситуації насильства, що виникають у школі, допомагають розробити алгоритм дій для їх подолання.

 

ПАРКАН ЕМОЦІЙ

 

Група ініціативних учителів Білоцерківської ЗОШ І–ІІІ сту­пенів №15 зустрічається щосереди – опрацьовує чимало звернень як від дітей, так і від батьків.

– Проблема жорстокого поводження з дітьми – не тільки нашої школи або міста, вона стосується сьогодення в нашій країні, – зауважила заступник директора з виховної роботи Лариса Богінська. – Ми почали шукати шляхи її вирішення для 846 учнів, які навчаються у нашому навчальному закладі. Оскільки вони проводять багато часу саме там, то школа має відігравати одну з ключових ролей у справі захисту дітей від насильства.

На її думку, вчителям бракувало інформації про допомогу, яка має надаватися учням, потерпілим від насильства, та дітям, котрі це насильство вчиняють. Зокрема, якої допомоги потребують учителі для більш ефективного реагування на це явище та його профілактики.

– Дані проведеного анкетування підтвердили: школа є одним з місць, де діти зустрічаються з насильством досить часто. Приниження, побиття, образи, використання прізвиськ, навішування ярликів, кривдження, сварки… Це неповний перелік форм насильства, якого зазнавали наші діти, – каже вона. – Отже, ми вжили термінових дій, аби створити на базі школи безпечний для дітей і вільний від насильства простір.

Попередження саме цих явищ стало першочерговим завданням для колективу. Лариса Петрівна розповідає: бажання працювати у проекті виявили 43 педагоги. А участь у тренінгах вони брали під час не лише канікул, а й відпусток.

– До АБВГД­групи увійшли вчителі, соціальний педагог і психолог, – додає вона. – Усі фахівці знають, як надавати первинну психологічну допомогу дитині у випадку насильства. Насамперед: вислухати, заспокоїти, підтримати. А також – поінформувати про наявність і контактні дані конкретних фахівців. Покарання дитини­агресора не є способом розв’язання проблеми. Потрібно попереджувати насильство.

У Білоцерківській ЗОШ №15 проводять і тренінги для батьків. Зазвичай, це відбувається під час батьківських зборів. За словами заступника директора, такий підхід найкраще спонукає дорослих до співпраці зі школою.

– Ми дали життя цікавій ідеї – створили паркан емоцій, який допомагає всій шкільній спільноті долати стрес, – розповідає Лариса Богінська. – На паркані учні залишають малюнки та відверті зізнання. А батьки мають можливість звернутися із запитаннями. Хочу наголосити, що на сайті школи діє консульт­пункт для батьків. Усі ці заходи, безперечно, надають упевненості й відчуття безпеки.

 

ІНІЦІАТИВА – НАСАМПЕРЕД

 

Не замовчували проблему, а шукали шляхи її вирішення у Житомирській ЗОШ І–ІІІ ступенів №21. Заступник директора з виховної роботи Людмила Яремчук розповідає: на попередження насильства звернули увагу під час створення іміджу навчального закладу. Основоположними принципами тоді визначили увагу, повагу й безпеку, якісне навчання.

– Перші результати анкетування розповіли нам, що школу вважав найкращою лише 21% учнів. Радісними йшли на уроки тільки 29% школярів. Про конфлікти зі старшокласниками сказали 14% учнів, з однокласниками – 36%, а з учителями – 43%. На твердження «Наші вчителі у ставленні до учнів справедливі» учні відповіли: завжди – 21%, іноді – 57%, майже ніколи – 22%, – розповіла Людмила Іванівна. Саме ці результати прагнули змінити небайдужі вчителі.

АБВГД­ групу було складно створити, зізнається педагог. Адже для вирішення різноманітних питань існували мала педагогічна рада, рада профілактики правопорушень. Тому започатковувати нове більшість учителів та адміністрація не вважали за потрібне. Упродовж двох років ініціативні педагоги працювали над тим, аби ця група була дієвою. Людмила Яремчук продовжує:

– Після створення групи ми зрозуміли, що нам не вистачає психолого­педагогічної підтримки. Скажу із практики: один психолог на 1300 учнів – це замало. Отже, ми вчилися не звинувачувати, а приймати «важких» дітей такими, які вони є, жити з ними поруч. Адже постійна кон­фронтація, тривалі суперечки і взаємна емоційна напруженість, ворожість викликають лише вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків. Підлітки «отримують» навички поведінки не тільки зі спілкування з однолітками, але і спостерігаючи за поведінкою вчителів. Вони уважно аналізують дії педагогів. І саме тому важливо педагогічно правильно діяти.

Упродовж останніх років кількість учнів у цій школі знач­но збільшилася. Заступник директора пояснює це результативністю роботи, зокрема в експерименті. Усі, наприклад, знають, що в цій школі «веселі» перерви. Діє принцип: не тільки уроки, а й перерви мають бути активними та цікавими. Ще одна особливість – коучінгове середовище.

– Розробка плану дій з питань попередження насильства тривала майже три роки, доки ми не виробили систему. Якщо на перших кроках відповідальними за впровадження та реалізацію плану були три особи: психолог, соціальний педагог, класний керівник, – то сьогодні це весь педагогічний колектив, батьки, вузькі спеціалісти, – говорить Людмила Іванівна. – Наше прагнення – виховати таке покоління, яке б розуміло, що будь­які форми насилля є неприпустимими.

 

НІ – ЖОРСТОКОСТІ СЛІВ!

 

Шевченківська ЗОШ, що у Броварському районі Київської області, – це єдина сільська школа, яка працювала у проекті. Завідувач навчально­методичним центром психологічної роботи системи освіти Броварського району Київської області Тетяна Діхтярук розповідає: всі були упевнені, що насильства в ній немає. Але – помилялися. Результати першого анкетування показали: малі форми насильства зустрічаються чи не в кожному класі. Скажімо, з поняттям булінгу (цькуванням, залякуванням) педагоги вперше зіткнулися під час одного з тренінгів і зрозуміли, що явище це не нове. Учені вже давно довели, що пережиття булінгу у шкільні роки впливає на успішність у дорослому житті та кар’єру.

– Усе залежить від нашого ставлення, бажання звертати увагу на ці проблеми, – каже Тетяна Іванівна. – Важко бути першопрохідцями, ламати стереотипи. Важко переконувати людей, які роками звикли працювати за певними сценаріями. Робота в проекті допомогла створити команду однодумців – групу АВС. Ми збираємо інформацію про інциденти, які відбуваються у закладі, та плануємо подальшу роботу, враховуючи багато аспектів. Звертаємо увагу педагогів на етичну поведінку. Потрібно більше такту, більше розуміння і бажання для того, аби запобігти принизливому ставленню до учнів. Зокрема, була проведена пед­рада «Нові методи роботи учителя», де йшлося про підходи, запозичені у тренерів під час супервізійних зустрічей. На диво, усім вчителям сподобалося.

Реалізація проекту допомогла вивести на новий рівень роботу психологічної служби школи, зазначає Тетяна Діхтярук. Під час «Години психолога» з дітьми обговорювалися теми щодо принизливого ставлення, булінгу та взагалі – видів насильства. В усіх класах школи були проведені тематичні заходи. Головний акцент – на згуртування учнівських колективів і підтримку аутсайдерів у класах.

– У 2013 році наша школа уперше взяла участь в акції «16 днів проти насильства» і започаткувала флешмоб проти образливих прізвиськ «Ні – жорстокості слів!». Тепер ця акція є щорічною, до неї додаються й інші заходи, зокрема квести, – підсумовує фахівець. – Також наші діти взяли участь у зйомці фільму «Ми проти насильства». Метод інтерв’ю виявився дуже цікавим і дієвим. Діти «розкриваються» перед камерою, розповідають про випадки із власного життя. Вони зрозуміли, що їхня думка важлива і вони теж відповідальні за те, що відбувається у школі. Коли учні побачили, що психологічна служба працює для них і піклується про кожного, вони стали більше довіряти, спів­працювати. Пропонують своє бачення – що можна змінити у школі.

Тетяна Діхтярук упевнена: будь­яка проблема містить у собі шляхи для вирішення. Тож варто почати діяти!