Синдром Мауглі: здичавілі діти – реальне і страшне поруч

Людей завжди приваблює невідоме, страшне і дике. А діти-Мауглі поєднують у собі усе, що так манить і лякає звичайну людину.

Мауглі і Тарзан, будучи казковими героями, вправно знаходили спільну мову як з тваринами, так і потім з людьми, розуміли закони тваринного і людського світів. Існує чимало історій, коли людські діти виростали дикими. Та, чи можливий процес адаптації і чи такі захоплюючі і щасливі їхні історії.

Згідно документації, усього у світі здичавілих дітей близько сотні. Їх можуть "усиновити" будь-які тварини, і вони переймуть усі повадки, харчуватимуться тим, чим і "вихователі". Проте, найчастіше діти живуть з собаками чи мавпами.

Історію про те, як в Алтайському краї хлопчика виховала ведмедиця, описав чи то письменник, чи то фотограф. За його словами, вона доглядала за хлопчиком, а перед зимою, розуміючи, що впаде в сплячку, переводила його до Китаю. А коли через кілька років автор цієї історії поїхав знову у ті краї, на одній зі скель він побачив вже не хлопчика, а дорослого чоловіка. Тільки до нього неможливо було підійти – перед ним стояв дикий звір.

Ця оповідь більше схожа на казку, на яку, зрештою, схожі і всі подібні історії. Іноді справді складно розрізнити де правда, а де вигадки авторів.

Серед реальних історій переважають ті, коли діти ставали дикими через недбальство батьків, а не тому, що з якихось причин вони опинялися серед тварин.

"Вовченята" Камала і Амала

Найвідоміша історія здичавілих дітей – про індійських дівчат Камалу і Амалу. В Індії взагалі чи не найбільша кількість історій про таких дітей. Можливо через близкість до джунглів.

У 1920 році в одному з сіл місцеві мешканці помітили в джунглях "дивних привидів". Люди розпочали на них полювання і виявили, що разом з вовками живуть людські діти. Коли почали розривати лігво, вовчицю, яка його захищала, вбили. У норі виявили разом з вовченятами і двох дівчат, які мали приблизно два та вісім років. Обидві дівчинки бігали на чотирьох, не вміли говорити. Їх назвали Камала і Амала. Через рік молодша померла. Старша, прожила ще дев'ять років, ледь навчилася стояти прямо і вимовляти кілька слів. Коли померла молодша дівчинка, Камала вперше в житті заплакала. Помітно було, що обидві дівчинки були нещасними у неволі.

Українська дівчинка-собака

Одна з гучних історій сучасності. У 1992 році в Одеський інтернат для дітей з дефектами розвитку привезли дивну дитину, яку місяць довелося утримувати в ізоляторі.

У медичній картці було зазначено, що це дівчинка, восьми років. Щоправда, варто було комусь наблизитися до новенької, вона шкірилася і грізно гарчала. Дівчинка й справді була дуже схожа на собаку: пересувалася на чотирьох, без зусиль вистрибувала на стіл, лавку, відмовлялася спати на ліжку, гавкала і могла боляче вкусити. Плакати дівчинка не вміла, а коли ображалася, жалібно скавчала.

Дівчинка-собача не розмовляла, хоча чудово розуміла людську мову. З часом в інтернаті Оксана Малая (так звати дівчинку) навчилася поводитися по-людськи. До 18 років вона навчилася трохи читати і писати, а також рахувати в межах 20. Проте, повноцінною Оксана так і не стала.

Мауглі з Калузької області

А у 2008 році в Росії жителі одного з сіл в Калузькій області знайшли в лісі хлопчика, якому на вигляд було років 10. Хлопчик був з вовками і повністю копіював їхні повадки. Коли лікарі вирішили спіймати хлопчика, вони знайшли його в вовчому лігві.

Насправді хлопцеві виявилося років 20. Від життя у вовчій зграї нігті на його ногах перетворилися практично на кігті, зуби нагадували ікла, його поведінка у всьому копіювала повадки вовків.

Молодий чоловік не вмів говорити, не розумів російської і відгукувався на "киць-киць-киць". На жаль, фахівцям не вдалося повернути хлопчика до нормального життя – всього через добу після того, як його закрили в клініку, він втік. Його подальша доля невідома.
Читинська вихованка собак

У 2009 році у місті Чита, в Росії знайшли п’ятирічну дівчинку Наташу, яка більшість життя провела серед собак, адже батьки нею абсолютно не займалися. Дівчинка ніколи не була на вулиці, а в квартиру, де вона жила, батьки нікого не пускали. Вона жила у трикімнатній квартирі з родичами і тваринами, не розмовляла, але трохи розуміла людську мову. Мати стверджувала, що дівчинку викрав батько, а батько твердив, що мати ніколи не цікавилася дитиною.

Обидва батьки дівчинки були алкоголіками. Дівчинка пересувалася по-собачому, пила воду з миски і замість того, аби говорити, видавала тільки гавкіт, могла кинутися на людей. Коли її знайшли, то передали до реабілітаційного центру.

Джині з Каліфорнії

У 1970 році американська поліція виявила в одному з будинків в Каліфорнії дівчинку, яка перші 12 років свого життя прожила у повній ізоляції від світу. Протягом перших шести місяців життя Джині регулярно оглядав педіатр. Згідно з медичними записами, вона була нормальною дитиною.

У віці 14 місяців Джині поставили діагноз "гостра пневмонія", лікар заявив, що вона проявляє ознаки "вірогідної затримки розумового розвитку". Це припущення стало поворотним у житті Джині: батько дівчинки ізолював її в одній з кімнат свого будинку від контактів з матір'ю і старшим братом. Він годував дівчинку тільки дитячими сумішами на молоці і спілкувався з нею, переважно імітуючи собачий гавкіт і гарчання.

Кожен раз, коли вона намагалася говорити, він бив її палицею. У 13 років, коли Джині потрапила до дитячої лікарні, вона не вміла бігати, не могла повністю випрямити руки і ноги. Дівчинка не реагувала на температуру навколишнього середовища, не була привчена до туалету, не вміла жувати, не контролювала слинотечу. Джині так і не вивчила людську мову, обмежившись кількома простими фразами. Разом з тим, рівень невербального інтелекту з часом піднявся до більш ніж прийнятного рівня.

Сестри-собаки

У 2011 році в Приморському районі Петербурга знайшли дівчат-мауглі – двох сестер шести і чотирьох років. Вони ніколи не їли гарячої їжі, не вміли говорити, а подяку висловлювали, як собаки, намагаючись лизати дорослим руки. Батьки дівчаток – алкоголіки зі стажем.

Львівські "Мауглі"

Напевно, багато хто пам’ятає історію двох братів зі Львова, яких батьки ізолювали від світу та утримували в цілковитій антисанітарії. Братам було 14 і 6 років. Вони не вміли ані говорити, ані ходити. Молодший – жодного разу не був на вулиці. Діти були немиті, із довгим волоссям та у брудному приміщенні, яке не нагадувало квартиру. У таких умовах старший брат прожив 12 років, молодший – усе життя.

Мати хлопчиків на вулицю теж не виходила. І до себе і дім нікого не пускала. Жінка страждала на психічне захворювання, проте, батько був цілковито здоровим. За словами лікарів, молодший хлопчик дещо змінився, перебуваючи серед людей – посміхається і навчився правильно їсти. Старшому братові складніше, через атрофовані стопи, він не може ходити, більш замкнутий та мовчазний.

Зазвичай, діти дичавіють від недостатньої уваги батьків, або від впливу на них дорослих з порушеннями психіки. Проте, як батькам вдається повністю ізолювати від світу власних дітей і перетворити їх на дикарів в умовах цивілізації – невідомо.

Психологи, які вивчають синдром "Мауглі", говорять, що дику дитину можна навчити імітувати людську поведінку, але лише завдяки дресируванню. Щоправда, якщо дитину повернули до людей до настання "підліткового порогу" 12-13 років, її ще можна адаптувати до соціуму, але психічні відхилення залишаться в неї до кінця життя.

Наприклад, якщо дитина потрапляє в звірине співтовариство до того, як у неї сформується навичка прямоходіння, то пересування на карачках стане єдино можливим способом на все життя — перевчити буде вже неможливо.

Ті, хто жив серед тварин перші 3-6 років життя, практично не можуть освоїти людську мову, ходити прямо, осмислено спілкуватися з іншими людьми, незважаючи навіть на роки, проведені в подальшому в суспільстві людей. Якщо до ізоляції від суспільства у дітей були деякі навички соціальної поведінки, процес їх реабілітації відбувається значно простіше.