Соціологи зауважують, що нині з восьми мільйонів дітей, які проживають в Україні, майже 170 тисяч мають групу інвалідності. Їхні долі дуже складні й різні. Одні живуть у люблячих родинах, де розуміють їхні проблеми. Інші навчаються у школах-інтернатах, бо родина не може надати їм належну допомогу. А решта, зовсім обділені діти, від яких відмовились батьки, — вони виховуються у дитячих будинках. Ми, на жаль, не знаємо достеменно й про долі багатьох діток-інвалідів. котрі залишилися у зоні АТО.
Автор: Урядовий кур'єр
Соціологи зауважують, що нині з восьми мільйонів дітей, які проживають в Україні, майже 170 тисяч мають групу інвалідності. Їхні долі дуже складні й різні. Одні живуть у люблячих родинах, де розуміють їхні проблеми. Інші навчаються у школах-інтернатах, бо родина не може надати їм належну допомогу. А решта, зовсім обділені діти, від яких відмовились батьки, — вони виховуються у дитячих будинках. Ми, на жаль, не знаємо достеменно й про долі багатьох діток-інвалідів. котрі залишилися у зоні АТО.
Важким тягарем на тендітні дитячі плечі лягає і тавро неповносправності, яке ставить на них суспільство. Неоднозначне і упереджене ставлення до дітей з особливими потребами не дає їм можливості відчувати себе такими ж, як і інші дітки. Нерідко можна почути: «Я не хочу, щоб моя дитина навчалася з інвалідом», «Чому моя дитина має гратися з інвалідом?», «Не можна дружити з цією дитиною, бо вона хвора» тощо…
Негативні стереотипи, що глибоко вкоренилися в нашій свідомості не лише щодо дітей, а й щодо всіх людей з інвалідністю, зруйнувати за короткий час дуже важко. Але нам необхідно це робити, бо з європейськими демократичними й моральними принципами, за якими так прагнемо жити, вони ніяк не співпадають. У багатьох західноєвропейських країнах умови життя для дітей та дорослих з особливими потребами створені на найвищому рівні, причому про таких осіб піклується разом і влада, і громадськість.
Концепцію толерантного й небайдужого ставлення до діток з інвалідністю в нашій країні запропонував Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні. Спільно з Національною Асамблеєю інвалідів України на недавній прес-конференції «Діти з інвалідністю в Україні: низький рівень толерантності та шляхи подолання проблеми» була представлена інформаційна кампанія «Спочатку дитина».
— Ця інформаційна кампанія, спрямована на підвищення толерантності до дітей з інвалідністю та сімей, що виховують таких дітей, пройде по всій країні під гаслом — «Бачити спершу Дитину, потім інвалідність», — розповіла під час конференції голова Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Джованна Барберіс. — Кампанією передбачено зовнішню рекламу, соціальні відеоролики на телебаченні, та встановлення інклюзивних дитячих майданчиків. Цей проект фінансується Європейським Союзом.
А Уповноважений Президента України у справах інвалідів і голова Національної Асамблеї інвалідів України Валерій Сушкевич повідомив про результати соціального конкурсу «THISABILITY — Можливості для всіх». В цьому конкурсі, на встановлення інклюзивних дитячих майданчиків по всій країні взяли участь громади з різних міст. За його словами, Інклюзивні майданчики спочатку встановлять у Львові — в центральному парку ім. Богдана Хмельницького, а також у Бердичеві на Житомирщині, Красноармійську на ДонеЧЧИНІ та В селі Перебиковець Чернівецької області.

16 листопада 2026 р.
Чергова зустріч НЕформального клубу для підлітків почалась НЕстандартно. 😁Учасники зустрічі застали як наш маленький, але дуже відповідальний помічник-робопилосос закінчує прибирання. 😁Познімали відео, пораділи, що нарешті роботу можна віддати машині і відкрили засідання!

13 листопада 2026 р.
Як зробити так, щоб дитина знала свої права, могла розпізнати їх порушення і не боялася про це говорити? Як допомогти дорослим правильно підтримати дитину, яка пережила травматичний досвід? І як подбати про тих, хто щодня працює з чужим болем? На ці запитання відповідав проєкт «Підтримка без бар’єрів», який Жіночий консорціум України реалізував за фінансування Ради Європи.

12 листопада 2026 р.
У час війни ми дедалі частіше опиняємося поруч із людьми, які переживають втрату, страх, тривогу, розгубленість або сильне емоційне напруження. І не завжди розуміємо, як правильно реагувати, що сказати, як підтримати і водночас не зробити боляче ще більше. Саме про це говорила під час онлайн-тренінгу «Травмо-чутлива комунікація: як розмовляти з людиною у кризовому стані» психологиня-психотерапевтка Тетяна Пашко.