В американській пісочниці. Про особливості виховання дітей в США

Щоб зрозуміти, звідки беруться дорослі американці, як вони є, потрібно пройтися вулицями з немовлям і кілька годин провести на міському дитячому майданчику. А потім зазирнути в найближчу школу. Оскільки тут той же принцип: США, як і інші країни, починаються в умовній пісочниці.

Півтора місяці тому народилася Олива, і я опинилася в епіцентрі дитячої Америки. Кожен день я з нею (в колясці або в слінгу) йду до океану, на дитячий майданчик, у парк або в ресторан. Завдяки чому отримала безцінний досвід, і обросла мільйоном підглянутих і підслуханих історій. Про стосунки між батьками і дітьми. Про стосунки між дітьми і дітьми. І взагалі – про виховання в США.

1. Немовлята, або "Найпрекрасніший малюк на світі". Немовлята тут – предмет культу, захоплення й інтересу взагалі всіх. Побачивши маму з немовлям, практично будь-який перехожий набирає більше повітря, наближається і обов'язково зазирає в коляску, щоб з непідробним захопленням повідомити, що немовля прекрасне, що воно – найкрасивіше дитя на світі. Запитає, який вік немовлят і, рідше, та все ж, попросить потримати.

У кафе неподалік від мене офіціантка, помітивши Оливу, натурально змахнула сльозу. Потім втекла всередину (ми були на терасі) і повернулася з колегою. «А можна і вона подивиться, – запитала офіціантка, підштовхуючи колегу вперед. – Вона страшенно сентиментальна». Я, безумовно, дозволяю. І ще дозволяю потримати дитину на руках. Обидві перебувають практично в стані афекту. Посміхаються від вуха до вуха. Не тільки мені, але й немовляті.

І тут річ не в Оливі (хоча, як нормальна мама, я її вважаю найчарівнішою дитиною в світі), річ у культурі. Точніше в культі. Тут прийнято вітати нове життя. Голосно, шумно, весело, а головне – найширшою з усіх посмішок.

Ось саме з цього захопленого ставлення до нового життя виростає, мені здається, американська нестерпна легкість буття і вміння святкувати життя.

2. Дошкільник, або "Який ти молодець". У США немає дитячих садків у нашому розумінні. Тобто місця, куди б дітвору здавали в промислових масштабах. І інститут бабусь тут теж не дуже розвинений (крім "наших", які нещодавно переїхали). І непрацюючих мам тут теж небагато. Тож дітей здають у невеликі дитячі садки або наймають бебісітерів. А поза роботою їх всюди тягають з собою: на футбольні матчі, в ресторани, музеї та в гості. Ви нікого не здивуєте однорічною дитиною в слінгу на світському рауті. І не просто не здивуєте – дитині там будуть раді: їй будуть посміхатися, з нею будуть вітатися і розмовляти, і нахвалювати навіть за найбанальніші штуки. Заохочувати спроби маленької людини зробити щось правильно.

Під час обіду шестирічний син моїх приятелів від нудьги заповз на високий барний стілець. Він почав базікати з барменами, а потім почав допомагати симпатичному офіціанту, який його всіляко підбадьорював. Допомога – простіше не придумаєш: віднести рахунок, забрати меню, подати серветки. Ми зібралися йти, і офіціант видав хлопчиськові як платню за допомогу долар: "It is your tips". Потрібно було бачити сяючі від щастя і гордості очі хлопчака. Цей офіціант зробив зовсім незнайомій дитині щеплення потрібності, самостійності та підприємництва.

Дітям всіляко дають зрозуміти: ти важливий, твоя допомога потрібна, твої спроби щось зробити – цінуються, ти не зайвий, головне – дій. Причому не тільки батьки, але й навколишні. Свого роду "інклюзивна система виховання дітей", коли в дорослому світі їх цінують у будь-якому віці і не витісняють у спеціально відведені місця".

Я жодного разу не бачила, щоб мами зупиняли своїх чад, вимагали від них "поводитися пристойно", лякали їх "злими дядьками" або лаяли за перекинуту їжу "що ти наробив, забруднив нову футболку, весь у батька". Я жодного разу не бачила, щоб сторонні люди зупиняли чужих дітей або втручалися в розбірки п'ятирічок на дитячих майданчиках.

Ба більше – я жодного разу не бачила, щоб американські матусі заползали за своїми чадами на всі гірки. І контролювали кожен крок. Навпаки – вони зазвичай сидять десь поруч, спостерігають за тим, що відбувається і в якісь моменти голосно хвалять своїх дітей (як на мене - з приводу і без).

Саме так, мені здається, самоповагою виховується і свобода у американських дітей. Коли людина не боїться пробувати, не боїться здатися зайвою, не боїться опинитися покараною. І звідси ж – ось це підприємництво як національна риса. Хоча іноді ця абсолютна дитяча свобода мені здається надмірною, і руки сверблять, хоч трохи вмістити її в рамки.

3. Школярі, або "Ви маєте право". У школах США, точніше в молодшій школі, навчання – це едьютеймент. Практично все навчання проходить в ігровій формі. Тут з будь-якого приводу співають пісні, і тексти для них є на всі теми – від абетки до правил безпеки. Я була вражена тим, як багато дітей приходить у нульовий клас, не знаючи абетки, не вміючи читати й писати. Ба більше! Багато дітей на Півдні не говорять англійською (тільки іспанською). Але ніхто не робить з цього трагедії і до кінця підготовчого класу ситуація вирівнюється. Зате саме в школі дітей вчать їхніх прав і обов'язків. Знайомлять з законом, вчать азам бізнесу.

Ще одні мої знайомі (у минулому – кияни) в Штатах живуть другий рік. Їхня дочка зараз у випускному класі і в перший навчальний день я стала свідком сімейної наради. Дівчинка вибрала досить складні предмети через викладачів (тобто, вибирала педагогів, а не предмети) і з двох предметів отримала інших тьюторів. Але сам факт вибору предметів викликав у неї захват, її вразило, як багато з'явилося можливостей і як багато її прав. А от необхідність самотужки "розрулювати" результати не зовсім вдалого вибору виявилися для нею великою і неприємною несподіванкою. Як і те, що в школі особливо ніхто її не контролював: вчитися або не вчитися – теж було її право і її вибір. Педагоги – тема для окремого посту. Скажу одне: у будь-якій муніципальній школі чимало вчителів, яких діти люблять, дружать з ними і певною мірою ними захоплюються. І це, на мою думку, дорогого коштує.

До речі, дівчинка в такій системі дуже швидко навчиться брати відповідальність за свої рішення. І виправляти свої помилки теж. І це – відмінне щеплення від патерналізму, я вважаю.

4. І останнє – безпека. Американці схиблені на безпеці дітей і захисті їхніх прав та інтересів. Знайомі якось розповіли, що карають свого сина. Але міра покарання завжди узгоджується з ним. Як це працює, уявлення не маю, але факт залишається фактом, як і те, що соціальні служби в США дійсно можуть забрати з сім'ї дитину за те, що у нас вважається нормою. Можливо, це одна з причин, чому дітей у США не карають фізично. Навіть по попі не ляскають. Небезпечно.

Я не ідеалізую ставлення американців до їхніх дітей. Я просто хочу сказати ось що: всі успіхи і проблеми Америки народжуються з їхнього ставлення до дітей. Як всі успіхи і проблеми України – родом з українського дитинства. І немає ніякої конкретної науки в тому, щоб виховувати наших дітей якось правильно. Лише слід пам'ятати, що виховувати їх марно – вони все одно виростуть схожими на нас.