
За словами Ксенії Шаповал, менеджера програми «Громадського здоров’я» міжнародного фонду «Відродження», до недавнього часу, коли мова заходила за паліативну допомогу (застосовується відносно пацієнтів з важкими невиліковними хворобами), малося на увазі, в першу чергу, дорослих. Проте, за її словами, в Україні сьогодні все більше уваги привертається до паліативної допомоги дітям. В той же час, за словами менеджера, вкрай важливо юридично прописати аспекти надання такої допомоги.
Автор: Громадське радіо
За словами Ксенії Шаповал, менеджера програми «Громадського здоров’я» міжнародного фонду «Відродження», до недавнього часу, коли мова заходила за паліативну допомогу (застосовується відносно пацієнтів з важкими невиліковними хворобами), малося на увазі, в першу чергу, дорослих. Проте, за її словами, в Україні сьогодні все більше уваги привертається до паліативної допомоги дітям. В той же час, за словами менеджера, вкрай важливо юридично прописати аспекти надання такої допомоги.
Ксенія Шаповал: Насправді Україна прийшла, певним чином, до розуміння потреб організації надання паліативної допомоги дітям, бо останні роки ми говорили більше про потреби дорослого населення.
При паліативній допомозі треба говорити про дві групи дітей, співвідношення між якими 50 на 50. Перша група, яка має батьківську опіку, друга група — діти, які знаходяться під опікою держави в спеціалізованих будинках-інтернетах. З останніми дітьми найбільша проблема, тому що дитина не може померти будучи в цих паліативних закладах, оскільки це має бути розслідувано відповідними органами. Тому дитина переводиться в реанімаційне заклади і помирає там наодинці. Проблема у тому, що ми не визначили законодавчо статус таких дітей.
Перше, саме головне, прописати на рівні Міністерства охорони здоров’я. Має бути юстований наказ про організацію паліативної допомоги, де мають бути визначені якісь засадничі речі. І друге – системні питання, зокрема визначення статусу спеціалізованих дитячих будинків Міністерства охорони здоров’я, де ми створюємо паліативні відділення. У Надвірній ми створили таке відділення. Але, знову таки, ми ніяким чином не закріпили право паліативної дитини там помирати. Те, що я бачу – в більшості спеціалізованих будинків дитини МОЗ є кваліфікований персонал доглядати за такими пацієнтами. Те, що ми бачимо в будинках-інтернатах Мінсоцполітики – вони, в більшості, не мають якісного персоналу та ліцензії на надання паліативної допомоги.
Якщо говорити про національний рівень, то в Україні відсутня дитяча форма морфіну. Всесвітньою організацією здоров’я в Україні його визнано, як життєво необхідний лікарський засіб, який мусить бути в країні, ми підписали всі відповідні резолюції. Але на сьогодні цього препарату немає, і ми останній рік з нашими колегами з інших фундацій пишемо листи президенту, прем’єр-міністру, міністру охорони здоров’я і просимо ввезти в країну цей препарат. Це одна проблема, і вона пов’язана в більшості випадків з онкологічно хворими дітьми.
Ще одна проблема – немає системи супроводу родин з такими проблемами. Зараз робимо пілотні проект в різних регіонах про виїздні бригади по наданню такої допомоги. Тут треба теж окреме положення МОЗу про те, що регіональні медичні заклади можуть створювати такі виїздні бригади, до них мають входити не лише медики, але й соціальні працівники, психологи, духівники, які можуть все робити від встановлення діагнозу до моменту смерті, супровід у період горювання.

13 листопада 2026 р.
Як зробити так, щоб дитина знала свої права, могла розпізнати їх порушення і не боялася про це говорити? Як допомогти дорослим правильно підтримати дитину, яка пережила травматичний досвід? І як подбати про тих, хто щодня працює з чужим болем? На ці запитання відповідав проєкт «Підтримка без бар’єрів», який Жіночий консорціум України реалізував за фінансування Ради Європи.

12 листопада 2026 р.
У час війни ми дедалі частіше опиняємося поруч із людьми, які переживають втрату, страх, тривогу, розгубленість або сильне емоційне напруження. І не завжди розуміємо, як правильно реагувати, що сказати, як підтримати і водночас не зробити боляче ще більше. Саме про це говорила під час онлайн-тренінгу «Травмо-чутлива комунікація: як розмовляти з людиною у кризовому стані» психологиня-психотерапевтка Тетяна Пашко.

12 листопада 2026 р.
Листопад у нашому НЕформальному клубі – місяць прав, сексуальної просвіти та нових відкриттів! 🔥А на нещодавній зустрічі було дещо особливе! Ми дістали нашу минулорічну капсулу часу,😳ті самі листи, які ми самі написали собі в майбутнє. І тепер змогли перечитати, про що мріяли, чого чекали та якими бачили себе рік тому.