Великі батьківські помилки

Як знайти спільну мову з дітьми? У наш час це питання стає одним із найскладніших у сімейному колі

У кожній сім'ї батьки інколи не можуть порозумітися з власними дітьми. Тільки в когось це трапляється нечасто, а в інших -- скандали щодня. Здавалося б, тема стара, як світ. Але таки є нова проблема: і малюків, і підлітків сьогодні більше виховують інтернет та гаджети, аніж родина. Як же батькам в еру цифрових технологій виховувати нове покоління? -- запитує газета Експрес.

-- Старше покоління завжди любить повторювати своїм дітям: "Та я у твоєму віці.., а ти тільки сидиш і бавишся в комп'ютері без кінця!". Хіба батьки неправі?

-- У старшого покоління завжди були та є зауваження щодо молодшого, що воно якесь не таке, -- каже Олена Вовчик-Блакитна, провідний науковий співробітник Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України.

-- Насправді якоїсь великої різниці між дітьми різних поколінь немає, але є різниця в тому, наскільки ми цінуємо дитинство й наскільки приймаємо за дитиною право бути собою, а не тим, ким би хотіли її бачити ми. Часом у такий спосіб дорослі намагаються втілити в життя власні нереалізовані мрії.

-- То треба відпустити все на самоплив?

-- Процес зростання дитини не треба контролювати -- треба брати в ньому участь. Сучасні батьки думають, що для дитини достатньо матеріального забезпечення, купи технологічних іграшок. Та для того, щоб дитина освоїла все необхідне, аби стати людиною, їй насамперед потрібні люди. І серед них найважливішими є мама й тато.

-- Сучасні батьки часто сваряться з дітьми через те, що ті дуже багато часу проводять в гаджетах, наказують їх конфіскацією. Чи це вихід, коли весь світ стає цифровим?

-- Ми маємо розуміти, яке місце займають у житті наших дітей нові технології, -- говорить Олена Добродняк, президент Українського інституту системної та сімейної психології.

-- Зараз важко собі уявити навчання, здобування інформації, спілкування без гаджетів, бо це зручно. Світ рухається далі, розвивається, але батьки часто не можуть збагнути, чому син чи донька проводять стільки часу в інтернеті. Їм би хотілося, щоб діти були схожими на них у дитинстві. Насправді, користуються діти гаджетами чи ні -- це вторинне, бо найбільша наша батьківська помилка -- це те, що через власну зайнятість ми надзвичайно мало часу приділяємо дітям. Якщо батьки не гублять контакт із дітьми, то все буде добре, а гаджети -- це лише ознака часу. А от коли контакту в родині немає, то тоді ці планшети, телефони будуть використовуватися компенсаторно, замість чогось.

-- Деякі науковці вважають, що заборона на гаджети має діяти до 14-ти років. Що ви думаєте з цього приводу?

*О. Вовчик-Блакитна:

-- Дивитися телевізор, користуватися гаджетом у ранньому віці -- неприпустимо. Однак чимало батьків вважають: чому б ні? Вони намагаються підмінити своє піклування, любов, спільні ігри різними відео, а потім дивуються, що між ними й дітьми немає контакту або він поганий. Та річ у тому, що коли дитина звикає до екрана, то мама їй уже не потрібна! Яке б не було суспільство, якими би не були технології, але живого спілкування ніщо й ніхто не замінить.

-- Як зрозуміти, чи є в дитини проблема з надмірним використанням інтернету?

* О. Добродняк:

-- Якщо ми бачимо, що вона добре себе почуває емоційно, розвивається, у неї широке коло інтересів, і в тому числі інтернет, то проблем немає. Але якщо інтернет, комп’ютер займають повністю весь час дитини, тобто вони замість усього, то це насторожує.

-- Чому далеко не всі батьки переймаються цим?

* О. Добродняк:

-- Ми багато працюємо, приходимо додому втомлені. Певною мірою нам зручно, що дитина чимось зайнята, бо повноцінне спілкування потребує енергії. Не формальне -- "як справи? що отримав? чи щось їв?", а спілкування в плані щирого зацікавлення -- "чим ти живеш?, як живеш?", "давай зробимо разом те й те". Однак і ми, батьки, мали би бути чимось цікаві своїм дітям. Не знаходитися над ними й лише видавати команди, а підтримувати певний рівень, щоб дітям було цікаво спілкуватися з нами. До певного віку сина чи доньки це нескладно, бо можна розповідати казки, якісь історії. Потім, коли діти вже в підлітковому віці -- спілкування має бути на рівні. Не моралізувати, а бути цікавими. Для цього треба розвиватися самим. Не тягнути дітей до себе, а самим дотягуватися до дітей, щоб говорити з ними однією мовою.

-- А як же батьківський контроль?

* О. Вовчик-Блакитна:

-- Залежно який. На жаль, багато батьків страждають на гіперопіку. Намагаються в усьому контролювати, наглядати, розповідати, як треба, як не треба. У цьому разі дитина виростає безпорадною, непідготовленою до ситуацій, у які вона може потрапити в житті. І чим далі, тим більше ця проблема загострюється.

-- Чимало людей старшого покоління вважають нове покоління обмеженим, бо, мовляв, сьогодні діти часто не хочуть читати книжок, ходити до театру. Однак деякі науковці стверджують, що теперішні діти просто геть інші -- так зване покоління Z.

* О. Добродняк:

-- Діти не знають того, що знали ми, й нас це зачіпає. Ми думаємо, що вони невігласи. Однак нове покоління не є обмеженим, як ми часто думаємо про нього. Просто наші діти знають багато того, чого не знаємо ми. Іншу інформацію. Або знають те, що й ми, але по-іншому. Погодьтеся, насправді тепер, як і колись, ціннності не змінилися. Цінним є те, якою людиною стане дитина, як вона буде ставитися до інших людей, тварин, а не те, чи багато вона читає, скільки гуртків відвідує. Ключові речі -- співчуття до іншого, духовність.

*О. Вовчик-Блакитна:

-- Сьогодні є нові технології, нові можливості, але це не означає, що старі перевірені традиційні методи виховання треба забути -- скажімо, ту саму колискову, читання книжок, розповідання казок, рольові ігри. Готовність до життя формується власне тоді, коли дитина освоює ці соціальні ролі. Ми робимо одразу з дитини маленького дорослого й ставимося до неї, як до дорослої людини. Забуваємо, що вона має потреби. І це не гаджет, а спілкування один на один.