Що треба, щоб дитина прийшла до школи щасливою

– Це у вас тут школа чи не школа? – запитала мене дитина, яка прийшла вчитися до школи без 4 місяців 6 років.

Я – вчителька початкових класів і тьютор, а мій маленький студент питав це постійно. І одного дня ми сіли поговорити…

Я запитала: "А як ти думаєш: у нас тут школа чи не школа?".

– Ні, не школа – ми багато граємось, а треба сидіти за столиком і писати багато, і піднімати руку, – відповів майже 6-літній учень.

– Скажи мені: "Ти хочеш багато часу проводити у школі за столиком?", – продовжила я цікавитися.

– Ні,ні, ні! – чи то з радістю, чи з побоюванням вигукнув хлопчисько і побіг стрімголов.

Моя вчительська інтуїція давно підказувала ключик-розгадку до мотиву сюжету: про що недоговорив мій учень.

Модою останнього 10-ліття зробився ранній розвиток дитини.

На перший погляд, батьки реалізують свою потребу в піклуванні про власних дітей.

Проте чи запитують себе батьки: що, коли і як розвивати у дітей?

Всьому свій час. Форсування подій не принесе омріяних результатів у навчанні.

Довільна увага дитини починає формуватися зі старшого дошкільного віку, а це у повних 6 років.

Тому дуже важливо з 3-х до 6-ти років дати дитині награтися і наспілкуватися.

Насправді у дитини лише три роки для: сюжетно-рольових ігор, для прояву своєї уяви і фантазії та неймовірно важливих викликів соціалізації.

І від того, чи відбудуться ці три складові дитячого життя чи ні, залежатиме психічне, інтелектуальне, фізичне, творче і соціальне здоров’я дитини.

У сюжетно-рольових іграх діти освоюють цілий світ, формують мовний і просторовий образ, засвоюють поведінкові моделі, зокрема, наслідуючи дорослих.

Фантазуючи й уявляючи, дитина зробить найсміливіші припущення і працюватиме зі своїми страхами.

Перебуваючи у середовищі інших собі подібних, дитина переживе весь доступний для її віку спектр емоцій і почуттів від радості й здивування до суму і розгубленості.

І це буде її дитяче справжнє життя!

Батьки можуть запитати: а як же наша потреба у турботі про власних дітей? Ми ж так хотіли, щоб дитина з пелюшок читала картки Домана, з 3-х років ходила на курси англійської, з 4-х швидко усно рахувала і займалася ейдетикою – бо ж навколо цифровий світ!

Батьки, піклуйтеся про своїх дітей. Лиш хай ця турбота буде теж справжньою, як і щире дитяче життя.

Ваша значимість у житті дитини – величезна: приділіть їм якісний час, будьте для них мудрими провідниками у розмаїтий зовнішній світ.

Пам’ятайте, що ви для дітей – ще авторитет і час на вашому боці.

Грайте з дітьми в ігри, читайте, мрійте і плануйте, здійснюйте разом заплановане, мандруйте, розвивайте дрібну моторику через різні матеріали, малюйте, спонтанно музикуйте і дайте простір для руху тіла, займайтеся спільними фізичними вправами, дуркуйте і вчіться спілкуватися про важливе, підтримуйте їхні запити.

Звичайно, якщо дитина має безупинну мотивацію до читання, рахунку, письма, а їй ще не має 6 літ – підтримуйте цей вогонь. Але хай це буде вогонь її бажання, а не ваших мрій – це важливо розрізняти.

Зараз між вами – поле довіри й прив’язаності і це варто спрямувати на багато спільних справ.

Бо дитина, коли їй виповниться 6 років, має володіти певними повсякденними навичками:

складати власні іграшки;
одягатися без допомоги дорослого;
самостійно чистити зуби, вмиватися й розчісуватися;
збирати свій брудний одяг і класти його до пральної машини;
прибирати зі столу після прийому їжі, очищувати тарілку і ставити її для подальшого миття;
знати ім’я та прізвище як своє, так і батьків, а також адресу і хоча б один номер телефону рідних.
Повертаючись до мого 6-річного учня. Чому ж він так мудро і делікатно прояснював для себе ситуацію: школа тут у нас чи не школа, а потім щиро зізнався, що не хоче часто сидіти за навчальним столиком?

Та тому, що у своїх неповних шість за його маленькими плечиками вже був досвід різних шкіл, центрів і курсів, де його розвивали і вчили.

А йому так хотілося гратися…

Втрапивши до школи з альтернативними формами навчання, дитина не могла повірити, що в школі може бути інакше, ніж прийнято, що можна вчитися через гру і пригоду.

Трирічна дитина – вже особистість.

Давайте її сприймати на рівних з собою і давати право вибору.

Дитина, що награлася і пройшла перший важливий етап соціалізації в дошкільному віці, прийде до школи щасливою. Їі навчання буде вмотивованим і своєчасним.

Світлана Скиба, вчитель та тьютор DEC life school, співзасновниця освітньої платформи Next Generation Business School, спеціально для УП.Життя