До повномасштабного вторгнення Жіночий консорціум України працював над впровадженням гендерної рівності та захистом прав жінок і дітей. Команда займалася адвокацією законодавчих змін, навчала фахівців соціальної сфери, поліцію, освітян, розвивала нові практики підтримки жінок і дітей та працювала безпосередньо з громадами. Але 24 лютого всі звичні плани і буденне життя розлетілось на друзки, як у всіх в Україні.
У ніч на 24 лютого 2022 року голови Жіночого консорціуму України Оксана Москаленко працювала за комп’ютером над терміновим завданням. Коли за вікном пролунали вибухи, вона зрозуміла: те, про що говорили останні тижні, сталося.
«Чесно кажучи, я була розгублена. Не знала, що робити: писати колегам посеред ночі чи чекати ранку. Я дочекалася шостої і написала в нашу робочу групу: в Україні почалася війна».
До повномасштабного вторгнення Жіночий консорціум України працював над впровадженням гендерної рівності та захистом прав жінок і дітей. Команда займалася адвокацією законодавчих змін, навчала фахівців соціальної сфери, поліцію, освітян, розвивала нові практики підтримки жінок і дітей та працювала безпосередньо з громадами.
Але 24 лютого всі звичні плани і буденне життя розлетілось на друзки, як у всіх в Україні.
Першою реакцією стало бажання допомагати людям, які опинилися у шоковому стані.
«Я одразу сказала колегам, що зараз найважливіше подумати, як ми можемо допомогти людям, наприклад, ми можемо надавати першу психологічну допомогу. Але мені справедливо відповіли: спочатку потрібно подбати про власну безпеку».
Команда провела коротку нараду: хто евакуюється, хто залишається, як підтримувати зв’язок. А вже за кілька годин на сторінках організації з’явилося повідомлення: війна почалася, і Жіночий консорціум готовий допомагати.
Це рішення не виникло на порожньому місці. Ще з 2014 року організація підтримувала внутрішньо переміщених осіб, навчала спеціалістів навичкам першої психологічної допомоги та працювала з людьми, які пережили наслідки війни. Навіть встигли провести такий тренінг в Донецьку перед окупацією.
Саме цей досвід став основою для швидкого реагування у 2022 році.
Вже на початку березня команда запустила гарячу лінію психологічної підтримки. Психологині та експертки консорціуму консультували людей, допомагали зорієнтуватися в хаосі евакуації та знаходити необхідну допомогу.
«Деякі люди дзвонили в стані паніки й буквально не знали, куди їхати. Були жінки, які потім звинувачували себе за рішення евакуювати родину в регіони, що згодом опинилися під окупацією. Людям потрібна була не лише інформація, їм потрібна була підтримка».
Паралельно почав формуватися ще один напрям роботи – екстрена грошова допомога жінкам і дітям.
«Ми телефонували всім знайомим – нашим партнерам жіночим організаціям, писали в наші телеграм групи, де ми підтримували контакти з учасниками та учасницями наших заходів. Спочатку – щоб дізнатися, чи вони в безпеці. А далі коли люди, дізнавалися, що ми продовжуємо працювати і зараз підтримуємо тих кого можемо, вони долучалися до нашої команди».
Наша команда почала зростати, люди з величезним досвідом приєднувалися до нашої команди, бо хотіли підтримати тих хто залишається, тих хто евакуюється. Хтось поширював інформацію про ситуацію в Україні, хтось відповідав на телефони, хтось шукав можливості логістики для того щоб закупити продукти і доставити туди де, вони були недоступні. Партнери, які знаходилися в інших країнах долучалися до збору коштів та інформування про ситуацію в Україні. Навіть ті, хто займався евакуацією своїх родин, та домашніх улюбленців в дорозі залишалися на звязку і в дорозі підтримували людей.
Допомога знаходила людей навіть у найскладніших умовах. Однією з найефективніших ідей стало використання чатів ОСББ у Бучі та Ірпені для поширення інформації про можливість отримати підтримку.
Перші тижні війни Оксана згадує як час неймовірної людської солідарності.
«Для багатьох людей важливою була навіть не сума допомоги, а сам факт, що хтось про них пам’ятає. Були жінки, які подавали заявку, а потім відкликали її зі словами: “Передайте ці кошти тим, хто потребує більше. Я вже в безпеці”».
Особливо запам’яталися історії матерів, які евакуювалися з дітьми під обстрілами.
«Одна жінка розповідала, що її будинок зруйнували, діти захворіли в дорозі, а вона не знала, де взяти гроші навіть на ліки. Це були невеликі суми, але для людей вони означали дуже багато. Це був знак того, що вони не залишилися сам на сам зі своєю бідою».
Важливою опорою стала і мережа організацій-членів Жіночого консорціуму України. У перші дні вторгнення представниці різних регіонів почали телефонувати одна одній, з’ясовуючи, хто потребує допомоги та хто може її надати.
Згодом ця комунікація переросла у спеціальну групу реагування.
«Ми дуже швидко зрозуміли, що разом можемо значно більше. Якщо родина їхала через кілька областей і потребувала ночівлі, ми знаходили партнерів на маршруті. Якщо комусь потрібна була евакуація чи підтримка в новому місті, ми знали, до кого звернутися».
У той час, коли великі міжнародні організації ще перебудовували свої процедури реагування, саме громадські організації та волонтерські ініціативи стали одними з перших, хто почав системно допомагати людям.
«Ми не чекали ідеальних умов чи готових рішень. Якщо з’являлися ресурси, то ми одразу шукали, як найкраще використати їх для підтримки жінок і дітей».
За словами Оксани Москаленко, перші місяці повномасштабної війни складно описати через призму окремих викликів.
«Мені здається, ми жили у викликах щодня. Не можна доставити допомогу – шукаємо інший маршрут. Не вистачає людей – телефонуємо знайомим. Потрібно евакуювати родину – шукаємо партнерів. Ми працювали понад 14 годин на добу і постійно перебудовували свою роботу».
За більш як чотири роки війни Жіночий консорціум України реалізував десятки гуманітарних та відновлювальних проєктів. Водночас зараз, продовжуючи реалізацію проєктів підтримки, організація поступово повертається до своїх традиційних напрямів роботи – захисту прав жінок, гендерної рівності та розвитку громад.
Однак досвід війни змінив бачення майбутнього.
«Ми зрозуміли, що гуманітарна допомога і права людини не існують окремо. Навіть коли ми допомагаємо людям пережити кризу, ми маємо думати про їхню гідність, можливості та майбутнє. Саме тому сьогодні ми хочемо поєднувати обидва напрями роботи».
І, мабуть, головний урок тих перших днів залишається актуальним і зараз.
«Коли здається, що все руйнується, надзвичайно важливо, щоб поруч знайшлися люди, які скажуть: ми тут, і ми готові допомогти».
Дякуємо усім організаціям-членам мережі ЖКУ, усім волонтерам та партнерам, які були поруч у ті найстрашніші дні!
НА ФОТО: скріни публікацій з ФБ сторінки ЖКУ у лютому-квітні 2022 року, скріни з переписки у Viber-групі «Група реагування жіночих оргавнзацій». На скрінах ми заблюрили номери телефонів, оскільки для комунікації використовували свої приватні номери.
12 червня 2026 р.
Тетяна Баєва – не просто голова «Подільського центру «Гендерна Рада», це людина, яка вже понад 20 років будує гендерно рівноправне суспільство на Хмельниччині. Для неї 25-річчя ЖКУ – це не просто дата, це хроніка її власного шляху від випадкового знайомства на тренінгу до потужного лідерства.
5 червня 2026 р.
Сьогодні багато рекламних кампаній початку 2000-х викликають щире здивування. Те, що тоді вважалося звичайним маркетингом, зараз сприймається як відвертий сексизм. А тожі жіночі тіла використовували для продажу товарів, які не мали жодного стосунку до жінок, а образи та слогани будувалися на принизливих стереотипах і нерівності.
22 травня 2026 р.
ЖКУ-25. І це хороший привід пригадати, що ми ПЕРШИМИ В УКРАЇНІ провели Гендерний моніторинг парламентських виборів. Це було у 2012 році.
